Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Сторінка 11

Автор попереджає про негативні можливості соціально-педагогічної діяльності і підкреслює, що вона може мати реакційний характер (закріплення процесу деперсоналізації людини, її відчуження від себе і суспільства) та консервативний (закріплення пануючих соціальних цінностей і форм поведінки), хоча в цілому цей вид діяльності має гуманістичний характер, оскільки його метою є протистояння відчуженню, пригніченню людини, сприяння індивідуалізації, розвитку людського “Я” у єдності з цінностями свободи, справедливості і рівності, демократизації і гуманізму.

Із подальшого визначення В.Нікітіним термінів “соціальне навчання”, “соціальна освіта” з’ясовується, що він ототожнює соціально-педагогічну діяльність і соціальну освіту, оскільки пише, що саме “наслідком соціальної освіти як єдності соціального виховання і соціального навчання є рівень соціальності, соціального орієнтування і функціонування, якого досягає кожний індивід або група людей”.

А.Капська акцентує увагу на тому, що соціально-педагогічна діяльність є умовою соціалізації, але, на наш погляд, фактично зводить її до соціальної роботи: “Система соціально-педагогічної роботи як діяльність із надання допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі потрапляють у складну ситуацію, шляхом надання їм матеріально-фінансової, морально-правової, психолого-педагогічної підтримки показує реальні можливості суспільства і держави у сфері захисту, підтримки і допомоги людині”. І хоча поняття “соціальне виховання” (О.Безпалько) як сприяння соціальному розвитку підростаючому поколінню і “соціально-педагогічна діяльність” (А.Капська) наводяться в одному підручнику, але не пояснюється як обидві дефініції пов’язані між собою.

Василькови однозначно трактують соціально-педагогічну діяльність як “соціальну роботу, що включає і педагогічну діяльність, спрямовану на допомогу дитині (підлітку) в організації себе, свого психологічного стану, на встановлення нормальних відносин у родині, у школі, в суспільстві”.

Стосовно тлумачення “соціально-педагогічної діяльності” іншими фахівцями соціальної педагогіки, то ці визначення відображають ставлення науковців до предмета соціальної педагогіки, а іноді – відсутність внутрішньої логіки, системності власного погляду на соціальну педагогіку. Наприклад, Л.Штефан визнає належність “до провідних дефініцій соціально-педагогічної теорії й практики термінів “соціалізація”, “соціальне середовище”, “соціум” й “соціальне виховання”, але в тексті монографії ще й наводить поняття “соціальна робота”, залишаючи “соціально-педагогічну діяльність” поза увагою. Однак один із розділів присвячує змісту саме соціально-педагогічної діяльності з неповнолітніми, звідки з’ясовується, що “у монографії досліджено соціально-педагогічну діяльність з неповнолітніми, а не соціальну роботу (!?) взагалі”. Припускаємо, що малася на увазі “соціально-педагогічну допомогу взагалі”, проте автор продовжує: “Ця конкретизація змісту привела до введення такої класифікації об’єктів соціально-педагогічного впливу: безпритульні, діти з психофізичними порушеннями, діти девіантної поведінки, нормальні діти, які тимчасово опинилися у кризовому стані”. Таким чином, із певністю можна сказати, що Л.Штефан під “соціально-педагогічною діяльністю” розуміє соціально-педагогічну допомогу, можливо не лише дітям, однак постають риторичні питання: “Де ж поділося соціальне виховання?” і “Як воно взаємопов’язане з соціально-педагогічною діяльністю?”.

Більш конкретно висловлюється М.Галагузова, яка під цією дефініцією розуміє соціальну роботу з дітьми: “Соціально-педагогічна діяльність завжди є адресною, спрямованою на певну дитину та рішення її індивідуальних проблем, що виникають в процесі соціалізації, інтеграції в суспільство, через вивчення особистості дитини та навколишнього середовища, складання індивідуальної програми допомоги дитині, тому вона локальна, обмежена часом вирішення проблеми дитини”.

Вітчизняні термінологічні словники, тезауруси в інших виданнях теж віддзеркалюють початковий етап розвитку соціальної педагогіки в Україні. Багато термінів у словниках відсутні, є суперечності щодо визначення провідних понять соціальної педагогіки. Наприклад, у понятійно-термінологічному словнику “Соціальна робота/Соціальна педагогіка” “соціальна педагогіка” визначається як “наука (галузь загальної педагогіки) про гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і середовища, тобто про соціалізацію особистості”, предметом якої є “процес формування і розвитку особистості під впливом усієї сукупності об’єктивних і суб’єктивних факторів середовища, з якими індивід активно взаємодіє”. Проте самого поняття “соціально-педагогічна діяльність” у словнику немає, хоча слова про те, що це наука про “гармонізацію та гуманізацію” мають вказувати на її науково-практичний характер. Навіть “соціальне виховання”, яке могло б узагальнювати собою практичну частину соціальної педагогіки, розглядається укладачами як “форма і метод соціальної роботи (!?), спрямовані на оволодіння й засвоєння дітьми та молоддю соціального досвіду та вироблення якостей особистості, необхідних для подальшого життя” . Далі в словнику уточнюється, що об’єктами соціального виховання є не лише діти й молодь, а й дорослі громадяни. Проте соціальний педагог – “спеціаліст, зайнятий у сфері соціальної роботи або освітньо-виховної діяльності, здійснює посередництво між освітніми установами та сім’єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію, об’єднує зусилля з метою створення в соціальному середовищі умов для всебічного розвитку дітей, підлітків, молоді як особистостей, їх благополуччя в мікросоціумі”. Отже, соціальний педагог є посередником, зусилля якого спрямовані таки на дітей і молодь, але ж він є фахівцем із соціальної педагогіки, яка досліджує соціалізацію особистості і котра, як зазначено в словнику, включає геротику – соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку?!

Страницы: 6 7 8 9 10 11 12 13

Актуально про педагогіку:

Формування у молодших школярів практичних умінь і навичок з дикції
Формування вимовних навичок у дитини здійснюється в процесі наслідування і проходить кілька етапів. У ранньому віці в результаті послідовного засвоєння комплексів рухів таких органів мовного апарату, як дихальне горло, голосові зв'язки, язик, нижня щелепа, губи та піднебіння, у дітей розпочинає фор ...

Констатуючий експеримент діагностування дітей різних вікових груп. Виявлення рівня математичного розвитку
Я проходила переддипломну практику в різновіковій групі (соціального патронату) Дошкільного навчального закладу №40 «Сонечко». У практиці роботи різновікових груп варіювалися різнотемні заняття ( комбіновані , спільні, окремі, індивідуальні). Однак якими різними вони не були, поза увагою завжди зна ...

Використання природовідповідних засад народної педагогіки у змісті шкільного виховання та навчання
Одним з найважливіших завдань сучасної школи є вивчення і освоєння духовних цінностей народної культури та краєзнавства. Вирішуючи завдання «формування загальної культури особистості», прописаної в законі про освіту, педагогам необхідно пам'ятати про дбайливе ставлення до рідної мови, історії, куль ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com