Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті » Сучасний стан розвитку вітчизняної соціальної педагогіки

Сторінка 10

Особливо слід зауважити, що інтегрованим наслідком соціального виховання В.Нікітін визначає соціальність як “здатність людини до взаємодії з соціальним світом”. На погляд ученого, “соціальність не є синонімом суспільного. Останнє ширше за своїм змістом і виражає типологічну характеристику природи соціальності”. Він робить важливу примітку стосовно того, що соціальність є проявом суспільної природи людини на індивідуальному рівні і тому вміщує в себе суб’єктивність, яка розуміється як здатність бути джерелом особистої активності, прояв індивідуального творчого ставлення до суспільного буття. З розвитком соціальності людина дістає здатність до соціального саморозвитку та самовиховання, оскільки не укладається в схему адаптації – інтеграції, яка має відбиток пасивної поведінки особистості в суспільстві”.

Л.В.Мардахаєв теж вважає соціальність особистісною якістю, яка “характеризує рівень розвитку людини як суспільної істоти”. Проте, на нашу думку, вчений дещо нівелює сутність соціальності, уточнюючи, що вона виявляється через “рівень оволодіння знаннями, вміннями та іншими елементами накопиченого в суспільстві соціального досвіду”. Вважаємо, це ближче до освіченості, оскільки, за Л.В.Мардахаєвим, соціальність – “здатність індивіда реалізувати свій духовно-культурний потенціал у процесі спільної з іншими людьми діяльності” . Очевидно, що таке визначення “соціальності” є запозиченим з педагогічних довідкових видань (наприклад, воно зустрічається в “Психолого-педагогічному словнику для вчителів та керівників загальноосвітніх закладів”) і тому є дещо загальним.

Поділяємо думку В.Нікітіна щодо соціальності як результату соціального виховання, але вважаємо за доцільне зауважити, що вона є проявом індивідуального творчого ставлення не лише до “суспільного буття”, як певної форми соціуму, але “соціального буття”, тобто і до сімейного, етнічного, релігійного, регіонального, глобального буття тощо. “Соціальність” як результат соціального виховання щільно пов’язує його з поняттями “соціум” та “соціалізація”, підкреслюючи специфіку соціальної педагогіки. Складовими соціальності є певні соціальні цінності (соціодуховність), соціальні якості, соціальна поведінка. На жаль, вітчизняні фахівці відповідної галузі педагогіки майже не згадують цей термін, хоча “соціальність” досить давно досліджують соціологи, філософи, психологи. Наприклад, А.Брушлінський у статті “Соціальність суб’єкта і суб’єкт соціальності”, узагальнюючи різні підходи до розуміння “соціальності”, наводить термін існування поняття – понад 100 років.

Ключовим поняттям соціальної педагогіки, за В.Нікітіним, є соціально-педагогічна діяльність, яка означає “забезпечення освітньо-виховними засобами спрямованої соціалізації особистості, передавання індивіду (і засвоєння ним) соціального досвіду людства, знаходження чи відновлення соціальної орієнтації, соціального функціонування”. Соціально-педагогічна діяльність потрібна для забезпечення наступності постійного вдосконалення суспільства, яке може бути ефективним лише за умови безперервного поліпшення соціального функціонування членів суспільства. В.Нікітін підкреслює об’єктивність існування соціальної педагогіки, вважаючи, що різні соціальні групи, залежно від рівня економічного, політичного і духовного розвитку суспільства, мають змогу збільшити або зменшити масштаб, форми і зміст соціально-педагогічної діяльності, але не зможуть повністю відмовитись від неї.

В.Нікітін структурує соціально-педагогічну діяльність на такі процеси: освіта, навчання і виховання, інтеріоризація та екстеріоризація соціокультурних програм та соціальної спадщини. Саме соціально-педагогічна діяльність реалізує соціальне проектування і конструктування. Вчений відзначає, що необхідною умовою здійснення цієї функції є наявність позитивного ідеалу як мети діяльності та вміння створити позитивний “проект”, сценарій майбутнього. До наслідків соціально-педагогічної діяльності В.Нікітін відносить: формування певного рівня соціальних якостей, самосвідомості, самовизначення і самоствердження, тобто особистісного буття відповідно до можливостей людини і навколишнього середовища. Крім того, збільшення кількості людей з новим соціальним рівнем створює умови для розвитку самого суспільства.

Страницы: 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Актуально про педагогіку:

Таксономія Б. Блума
Конкретизація цілей навчального предмета на основі таксономії Блума проводиться в два етапи. На першому виділяються цілі курсу, на другому - цілі поточної, повсякденної діяльності. Щоб зробити цілі повністю діагностічнимі, тобто повністю що перевіряються, а навчання - відтворюваним, необхідно висун ...

Огляд літератури з проблем екологічного виховання школярів у позакласній роботі
Із давніх часів людину хвилювали питання про місце людини в світі, про відношення людини до природи. Природні ресурси і умови їх використання являються первинною передумовою діяльності людей. Аналіз історичних фактів переконує в тому, що в різні епохи взаємодія природи і людини в більшості випадків ...

Типологія девіантної поведінки серед підлітків
Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх ...

Навігація по сайту

Copyright © 2022 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com