Педагогічна культура соціального педагога

Сторінка 1

Термін „педагогічна культура” вперше з’явився в публікації Л.Є. Раскіна у 1940 році. В 50-60 роки він активно використовується в працях В.О.Сухомлинського.

Під педагогічною культурою людини розуміємо усвідомлений і повсякденно виявляємий рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у відношенні до себе, до людей, до дітей.

Спеціаліст соціальної сфери повинен володіти професійною культурою, зіставляючою частиною котрої є педагогічна культура. Вона характеризується рівнем засвоєння спеціалістом педагогічного досвіду і його реалізації у процесі професійної діяльності.

Виділяють зовнішню і внутрішню зіставляючи педагогічної культури спеціаліста.

Внутрішню часто прирівнюють з рівнем тих знань, умінь в області педагогіки, які має людина. Але справа в тому, що людина може мати достатньо великий об’єм знань і навичок, але далеко не завжди може виявляти їх у повсякденному житті і практичній діяльності.

Виділяємо основні компоненти внутрішньої педагогічної культури:

а) особистість спеціаліста з його індивідуально-психологічними і соціально-педагогічними плюсами і мінусами;

б) об’єм і ступінь засвоєнні спеціалістом накопиченого у професійній діяльності педагогічного досвіду, цю частину внутрішньої зіставляючої називають теоретичним (світоглядним) рівнем педагогічної культури;

в) сформоване чуттєве відношення у спеціаліста до об’єкта, соціальній роботі, її результатом і самовдосконаленню у педагогічній галузі.

Зовнішня зіставляючи педагогічної культури – це те, що знаходить повсякденне застосування в його відношенні до об’єкту, соціальної роботи, соціально-педагогічної діяльності.

Вона включає:

а) зовнішні плюси і мінуси спеціаліста, як людини (зовнішній вид, манери поведінки і т.д.) - особистісний рівень вияву педагогічної культури;

б) власне виявлені педагогічні аспекти діяльності спеціаліста в процесі соціальної роботи (поведінка, дії) – поведінковий рівень педагогічної культури;

в) вияв рівня володіння педагогічними технологіями, методами і методиками, засобами і прийомами - практико-педагогічний рівень;

г) відношення спеціаліста до об’єкта соціальної роботи – рівень зовнішнього відношення.

Спеціаліст може вміти ефективно виконувати ту чи іншу соціальну роботу, ефективно реалізовувати її педагогічні аспекти, але відношення до неї і її результативності часто залежать від його особистісної позиції.

За своєю суттю внутрішня педагогічна культура спеціаліста – це накопичення ним соціально-педагогічного досвіду як зіставляючої частини соціальної роботи і емоційно-почуттєвого відношення до неї, зовнішня культура – індивідуальний стиль професійної діяльності цього ж спеціаліста, який включає соціально-педагогічний компонент і відношення до неї [5, с. 234].

Особистість спеціаліста – це внутрішній світ, в якому проходить засвоєння і накопичення особистісного соціально-педагогічного досвіду спеціаліста.

Теоретичний соціально-педагогічний досвід – це те медицинські, психолого-педагогічні, соціальні, професійні знання, яке необхідні спеціалісту для кваліфікованої діяльності, у тому числі і педагогічної, бо вона має собою зіставляючи частину соціальної роботи.

Педагогічний досвід включає:

• рівень володіння спеціалістом мистецтвом педагогічної діяльності;

• розвиток професійно-важливих особистісних якостей.

Педагогічна майстерність складається з:

• володіння спеціалістом педагогічними технологіями, методами і методиками;

• розвиток у нього педагогічної техніки: вербальної і невербальної культури спілкування, самоврядування, культури мовлення.

До професійно важливих якостей відносять: педагогічну направленість та моральні і комунікативні якості.

Педагогічна направленість – особливості розвитку і виховання особистості, характеризуючи її схиленість до педагогічної діяльності, у тому числі у відношенні до людини – об’єктів соціальної роботи. Вона проявляється в інтересах, потребах людини, його мотивах, метах, ідеалах.

Моральні якості - усвідомлені норми моралі, які віддзеркалюють загальнолюдські цінності у відношенні до людини, спілкування, соціальній роботі, моральних відчуттів, намагання допомогти підтримати клієнта у рішенні соціальних проблем. Моральним є почуття незадоволеності результатом невирішеної соціальної проблеми людини. Такі проявлення як совість, честь, обов’язок.

Комунікативні якості (від латинського communico) - уміння швидко і вірно будувати спілкування: контактність у спілкуванні – уміння входити в спілкування з клієнтом і забезпечити найбільшу взаємодію; кожна людина має здібності в той чи іншій мірі впливати на іншу людину (клієнта).

Страницы: 1 2 3

Актуально про педагогіку:

Характеристика закономірностей та принципів виховання, її реалізація у сучасній школі
Реалізація мети і завдань виховання спричиняє необхідність дотримання наукового підходу до організації виховного процесу, тобто врахування об'єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують. Науковий підхід до процесу формування особистості виявляється в том ...

Значення пояснювального читання
У своїх статтях Я. Чепіга зазначає, що і у самій російській школі для російськомовних дітей методика пояснювального читання не змінилася з 50-их – 60-их років ХІХ століття, як і колись, вона розрахована суто на дітей, які виросли у російськомовному середовищі. У школах "недержавних націй" ...

Сучасна сім'я і соціальний педагог
У багатьох країнах світу модель системи соціальних служб віддзеркалює концептуальний підхід: від особистості – до сім'ї, від сім'ї – до сімейно-сусідського товариства в будинку, мікрорайоні. Клієнтами сімейного педагога є сім'я та її близьке оточення за місцем проживання. Не чекаючи, поки до нього ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com