Розвиток ідей толерантності

Сторінка 3

Філософські моделі та класифікації толерантності розробив російський учений Владислав Лекторський. У праці «Про толерантність, плюралізм та критицизм» академік визначає чотири можливих способи розуміння толерантності:

1) толерантність як байдужість (існування думок, істинність яких ніколи не може бути доведена) – релігійні погляди, цінності різних культур, етичні вірування, переконання і т.д.)

2) толерантність як неможливість взаєморозуміння (обмежує прояв терпимості повагою до іншого, якого разом з тим зрозуміти неможливо і з яким неможливо взаємодіяти).

3) толерантність як поблажливість (привілейоване в свідомості людини положення власної культури, тому всі інші оцінюються як слабші: їх можна терпіти, але при цьому одночасно і зневажати).

4) терпимість як розширення власного досвіду і критичний діалог – дозволяє не тільки поважати чужу позицію, а й змінювати свою в якості критичного діалогу.

XXI ст. з його різноманітними проблемами універсального плану спонукає створення філософії толерантності, яка в сучасному світі отримує статус «найважливішої умови максимально демократичного розв’язання можливих суперечок», її розглядають не лише як підґрунтя примирення ворогуючих сторін у так званих локальних конфліктах, «до неї звертаються, закликаючи до суспільного миру, національної злагоди – у сенсі незастосування сили та насильства з боку панівних суспільних структур під час подолання внутрішніх конфліктних ситуацій».

Дослідники виділяють декілька толерантних особистісних позицій:

толерантність як внутрішня установка, як прийняття та терпимість до іншого, чужого;

толерантність як культурологічна норма;

толерантність як неупередженість, як байдужість до іншого;

толерантність стосовно тих, хто наносить нам шкоду;

толерантність стосовно тих, хто наносить шкоду не нам, а комусь іншому, але нам немає до цього справи. На думку Т. Скубашівської, останнє назвати толерантністю важко – швидше за все, мова йде про байдужість, яка межує з ворожістю, якщо ми розуміємо шкоду так, як її розуміють ті, кому її завдають.

В статті 1 п. 2 «Декларації принципів терпимості» визначено, що «Терпимість – це не уступка, поблажливість чи потурання. Терпимість – це, насамперед, активне ставлення, сформоване на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Ні за яких обставин терпимість не може служити виправданням зазіхань на ці основні цінності, терпимість повинні проявляти окремі люди, групи і держави».

Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад, до порушення своїх прав чи прав іншої людини або маніпуляцій та спекуляцій з боку інших (по відношенню до себе, в тому числі). Те, що порушує загальнолюдську мораль, громадянські цінності не повинно сприйматись терпимо.

Основні принципи толерантності.

До числа цих принципів слід, перш за все, віднести:

• відмова від насильства як неприйнятного засобу залучення людини до якої-небудь ідеї. Добровільність вибору, «свобода совісті», акцент на щирості переконань.

• вміння примусити себе, не примушуючи інших. Страх і примус ззовні не сприяють формуванню толерантності, хоча в якості виховного фактора в певний момент дисциплінують людей, при цьому формуючи певні звичаї;

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Аналіз змісту шкільного курсу
Країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності. На сучасному етапі країнознавчі дослідження мають переважно природно-історичне і соціально-економі ...

Вивчення роману у віршах ”Маруся Чурай” Ліни Костенко
Батьки і діти в історичному романі у віршах ”Маруся Чурай” Ліни Костенко. На основі літературного дослідження створити цілісні образи родини Чураїв і Бобренків, їхній вплив на виховання дітей; з’ясувати зовнішні і внутрішні фактори, що призвели до зради Гриця і кари за цю зраду, що вплинуло на пода ...

Проблеми індивідуалізації та індивідуального підходу у психологічній науці. Історія проблеми індивідуального підходу
У своєму розвитку проблема індивідуального підходу, індивідуалізації та диференціації навчання і виховання пройшла кілька основних етапів. Спочатку здійснювалася розробка загальних положень і рекомендацій у визначенні і врахуванні індивідуальних особливостей учнів та їх реалізація на практиці. Авто ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com