Проблеми розвитку та взаємодії сучасного світу

Сторінка 1

З кінця 60-х років минулого століття в західній науковій педагогічній та психологічній літературі ведуться дискусії щодо проблеми толерантності, яку сприймають не лише як традиційну проблему західної думки чи суспільства, а саме як нову спільну проблему глобального світу.

У другій половині ХХ століття були створені умови, яким сприяло послаблення кордонів між країнами та народами. Завдяки цьому було розширено міжнародну співпрацю та прогрес у всіх сферах суспільного життя. Однак світ, всупереч всім очікуванням, став більш конфліктним, загострились етнічні, релігійні, політичні та економічні проблеми як на міжнародному, так і на міжособистісному рівні.

Формування міжособистісних, міжгрупових, міжетнічних та міжнаціональних стосунків належить до найбільш складних та вразливих явищ суспільного життя. Соціальна трансформація суспільства відбувається у досить важких умовах. Світ стає тіснішим та переживає значні зміни у процесі розвитку. Саме з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, потрібно знаходити спільну мову. У безмежному різноманітті культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн, на допомогу має прийти «рятівне коло» толерантності.

Інтерес до толерантності, зокрема в Україні, зумовлений останнім часом не тільки відродженням національної самосвідомості, а й тим, скажімо, що людина (де б вона не була) є продуктом тієї культури, в якій вона зростала, результатом прямого впливу, способу життя, традицій, звичаїв, норм і цінностей того суспільства, яке її оточувало з дня народження. І це треба обов'язково враховувати, спілкуючись, вступаючи в стосунки з іншими людьми – з іншою культурою, іншим мисленням, іншою релігією тощо.

Історично склалося так, що в індивідуальному розвитку первинною є позиція між «своїм» і «чужим», у межах якої толерантності немає місця: хто не такий як ми (не з нами), той проти нас.

Упродовж багатовікової історії людські співтовариства, соціальні групи й окремі особи в практичному житті використовували принцип комплементарності як відчуття підсвідомої взаємної симпатії (антипатії) осіб, що визначає поділ на «своїх» і «чужих». Згідно із законами біологічної еволюції, будь-хто «Інший» («не-Я») становить природну конкуренцію в процесі виживання.

В Україні, яка за своїм геополітичним становищем опинилась на перехресті світових культур, проживають представники практично всіх релігій світу. А це означає, що питання терпимості, етичності, гуманістичного виховання (тобто сприйняття іншого, часом несхожого) набувають особливої ваги, і вони стають головним чинником внутрішньої стабільності країни.

Дослідники розглядуваної проблеми одностайні в думці, що доросла (зріла) толерантність закладається в дитинстві. Від народження у своєму характері, поведінці кожен індивідум має цілий «букет» добрих і недобрих спадкових рис: альтруїзм та егоїзм, милосердя і жорстокість, схильність до агресії, насильства тощо. На цю тему геніальний математик і педагог, ректор Казанського університету М. Лобачевский писав: «Усі здібності розуму, усі таланти, усі пристрасті, усе це опрацьовується вихованням, єднається в одне струнке ціле, і людина, немовби знову народившись, постає творінням у досконалості…».

Кожна зі спадкових рис і всі вони разом необхідні людині, уможливлюючи її існування в суспільстві. Жодну з них неможливо викорінити. Але кожну можна більшою чи меншою мірою розвинути або, навпаки, приглушити, цивілізувати, підкорити індивідуальній волі. Саме в цьому якраз і полягає головне завдання психолого-педагогічної науки і практики: всебічний розвиток позитивних і максимально можливе придушення негативних природних рис людини, максимальна гармонізація того і іншого в характері, тобто узгодження всього комплексу почуттів, емоційної культури, толерантної свідомості і поведінки.

Але, на превеликий жаль, ні загальна, ні яка б то не було інша з існуючих педагогік фактично не займаються найголовнішим і найважчим зі своїх завдань – вихованням, розвитком, укоріненням у характері та поведінці толерантності і при гашенням агресивності. По суті, ні жіночі консультації і пологові будинки, ні медицина взагалі, ні батьки і сім'я, ні дитячі ясла та садки, ні початкова школа не працюють спеціально і цілеспрямовано над цим завданням у найперші роки життя маленької людини – роки, які є найсприятливішими для запровадження в її свідомість базових цивілізаційних настанов. Цей вік втрачається для педагогічної практики, і нічим не стримувані жорстокість та агресивність з такою силою «вживлюються» у дитячу підсвідомість, характер і поведінку, що потім «витруїти» їх надзвичайно важко, а то і просто неможливо.

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Аналіз програми трудового навчання у початкових класах
Демократизація суспільства, вільний розвиток особистості по-новому ставлять питання про якість перебудови навчально-виховного процесу, створення цілісної системи змісту освіти, реалізації в педагогічному процесі принципу гуманізації. Нова методологія виховання ґрунтується на гуманістичних цінностях ...

Ефективність застосування групової форми навчання у ПТНЗ
У практичнії частині проводилася перевірка знань студентів у групі ДРЕ-Е7-1. Мета цього контролю виявити ефективну форму навчання. Перший етап: проводилася перевірка знань студентів у індивідуальній формі (кожному студенту видається індивідувльний варіант питань). Другий етап: 20 студентів були под ...

Формування готовності викладача до подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії зі студентами
Метою формувального експерименту була практична перевірка висунутої гіпотези щодо зниження комунікативних бар’єрів у взаємодії викладача зі студентами шляхом цілеспрямованого використання комплексу прийомів та засобів, спрямованих на попередження й подолання цих бар’єрів. Завдання: 1) Розробити ком ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com