Автономія учнів як освітня мета

Сторінка 1

Освіта повинна забезпечити не тільки повноцінний особистісний, соціальний, культурний розвиток, але й готовність до подальшого розвитку до самоосвіти. Одним з основних принципів соціально-розвиваючого навчання є принцип поєднання педагогічного управління та самостійності учнів в формуванні ціннісних орієнтацій та набутті соціально значущих якостей особистості.

В останні десятиріччя удосконалення процесу навчання все більш пов’язують з підвищенням самостійності учбової праці учнів, що дозволяє їм реалізовувати здібності до автономного навчання. Програма для викладання іноземних мов будується з урахуванням декількох педагогічних та методичних принципів, серед яких – принцип автономії учнів, який реалізується відкритістю інформації для учнів щодо структури курсу, вимог до виконання завдань, змісту контролю та критеріїв оцінювання різних видів роботи, а також можливостей виконання системи додаткової освіти для корегування індивідуальної траєкторії учбового розвитку. Організація аудиторної та самостійної роботи забезпечує високий рівень особистої відповідальності учня за результати учбової праці, забезпечуючи можливість самостійного вибору послідовності та глибини вивчення матеріалу, виконання строків звітності та т.д. Особливу роль для підвищення рівня учбової автономії покликано зіграти впровадження бально-рейтингової системи контролю.

Таким чином, вивчення іноземної мови в вищому навчальному закладі покликано забезпечити підвищення рівня автономії, здібності до самоосвіти.

В сучасній педагогічній літературі вже давно піднімається питання про необхідність підсилення ступеню автономію учнів. О.Н.Соловова пов’язує рівень автономії учнів з наступними ключовими контекстами: ефективність навчання та планування особистої діяльності, інтеграція знань, рефлексія та самооцінювання. Як показали дослідження в ряді європейських країн, при переході зі середньої школи до університету від 20% до 60% вчорашніх школярів не справляються з університетськими учбовими завданнями та показують незадовільні результати в першу екзаменаційну сесію. Основною причиною даної ситуації є те, що в школі учні звикли бути «керованими» викладачами, а в університеті їм необхідно самим визначати та планувати своє учбове життя, а саме:

вибирати що, коли, в якому об’ємі вивчати;

дотримувати строки здачі тестів та екзаменів;

справлятися з великим об’ємом текстової інформації;

визначати головне та другорядне, а потім вибірково використовувати для складання особистих конспектів, тезисів, доповідей та т.д.;

проводити самооцінку ефективності своєї учбової діяльності та т.д.

Одним з важливих загальнодидактичних принципів навчання іноземним мовам є принцип особистісно-орієнованої направленості навчання. Зараз принципова новизна цього принципу зумовлена деякими обставинами, серед яких – розуміння учня як інтелектуального (мислячого) та автономно (самостійно) діючого індивіда, коли його мовна діяльність знаходиться під впливом його загального, постійно змінюваного мовного досвіду, а також особистого індивідуального досвіду в оволодінні мовою, культурою та спілкуванні мовою, що вивчається. Н.Д.Гальскова та Н.І.Гез розкривають основний зміст цього принципу: навчання іноземним мовам повинно бути направленим на формування автономії учня в учбовій діяльності по оволодінню конкретною мовою, що вивчається. Даний принцип зумовлений необхідністю актуалізації діяльності учнів по засвоєнню іноземної мови. При цьому важливим є не дисципліна та старанність, а прояв учнем особистої (розумової, мовної, мовно-розумової) активності, наявність радості та задоволення від спілкування суб’єктів учбового процесу. Головне завдання викладача при реалізації даного принципу полягає в тому, щоб помогти кожному учню усвідомити свій індивідуальний шлях оволодіння мовою. Важливим фактором успішності оволодіння іноземною мовою є автономія учня як в конкретній учбових ситуації так і в контексті подальшого безперервного навчання. Дана особистісна якість пов’язана з формуванням в учня готовності та звички самостійно працювати над мовою, приймати особисті незалежні рішення та брати на себе відповідальність за них в процесі навчання. Тому процес навчання повинен мотивувати кожного учня до самостійного та активного здійснення учбової діяльності, до усвідомленої оцінки свого мовного досвіду та у випадку необхідності його усвідомленої корекції. Цьому сприяють такі технології навчання, які надають учням можливість оволодіння найзручнішими та найефективнішими для кожного із них учбовими стратегіями та використовувати їх як на заняті так и при самостійній роботі над мовою. Творчі завдання, проектна робота, ситуації, в яких учню необхідно брати на себе відповідальність за результати та якість виконання загального групового завдання, створюють сприятливий контекст для формування в учнів здібності до автономного навчання та спілкуванню на мові, що вивчається. В наш час зростає інтерес до самостійного вивчення іноземних мов. Самостійне вивчення іноземної мови можна розглядати з позиції педагогічної синергетики, що досліджує проблеми самоорганізації в сфері освіти та виховання, як особливій вид природної, самостійно організованої пізнавальної діяльності особистості, націленої на автономне навчання мов шляхом самостійного розвитку концепції самостійного вивчення іноземних мов та створення індивідуальної моделі самоосвіти на базі здобутого мовного досвіду різного виду. При цьому під концепцією самостійного вивчення іноземних мов ми розуміємо здібність до самостійного планування, регулювання та контролю розумових процесів, які лежать в основі процесу навчання та супроводжують його. Щодо трактування поняття «самонавчання» в автодидактиці, ми відмічаємо, що сучасне розуміння сутності самонавчання все частіше пов’язується з когнітивними процесами, коли навчання розглядується не як продукт впливу навколишнього миру, а як процес активної взаємодії людині с навколишнім середовищем. Ця «взаємодія» в учнів відбувається на різних когнітивних рівнях: на рівні переробки конкретної інформації, оволодіння окремими розумовими операціями, стратегіями та на метакогнітивному рівні, коли здійснюється оволодіння основними метакогнітивними процесами – плануванням, самоорганізацією, самоконтролем. Ті учні, які виходять в своєму інтелектуальному розвитку та самонавчанні на метакогнітивний рівень, тобто можуть самостійно ставити перед собою цілі, виробляти свою особисту тактику та стратегію їх реалізації, здійснювати проміжний та ігровий самоконтроль, досягають рівня дійсного автономного самонавчання або рівня автодидакту. Це відбувається шляхом поступового розвитку концепції самонавчання.

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Розробка бінарних дій викладача та учнів на уроці «Сировина у хімічному виробництві»
Тема уроку - Сировина у хімічному виробництві Тип уроку – комбінований Структурні елементи уроку: організаційний момент; постановка мети уроку; мотивація мети; актуалізація опорних знань; підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу; формування орієнтовної основи діяльності; формування виконавчи ...

Суть грошових розрахунків підприємств. Готівкові та безготівкові розрахунки
Щодня кожне підприємство вступає в безліч фінансових відносин. У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного ряду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Сукупність усіх платежів створює грошовий обіг. Грошовий обіг здійснюється з ...

Функціонування типів пам’яті на усіх етапах розвитку школяра
Оскільки на сьогоднішній день англійську мову вивчають діти ще з першого класу, то, відповідно, підходи до вивчення також мають бути різні. Людська пам’ять на будь-якому віковому етапі поділяється на типи: –наочно-образний (легко відтворюються образи); –словесно-образний (легко запам’ятовуються дум ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com