Історія виникнення поняття «автономія навчання»

Сторінка 1

Ще у давні часи древньогрецькі вчені Аристотель, Сократ, Платон дуже глибоко та всебічно обґрунтували значення добровільного, активного і самостійного оволодіння знань людиною. Так, Сократ у своїх міркуваннях виходив з того, що розвиток мислення людини може відбуватись успішно тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалювання особистості та розвиток її здібностей та вмінь – шляхом самопізнання.

Подальший розвиток знайшли ці міркування у працях Франсуа Рабле, Мігеля Монтеня, Томаса Мора, Томазо Кампанело, які навіть під час середньовічного мракобісся вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ній критично мислячу людину.

Про необхідність формування самостійності учнів в процесі навчання писали Ян Амос Коменський, Жан Жак Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дистервег. Але їх концепції не виходили за межі саморозвитку дитини та вчення про виховання, яке узгоджено з природою.

Старовинна китайська мудрість каже: «Дайте людині рибу, і вона буде ситою один день. Навчить її ловити рибу, і вона буде ситою все життя». Ці слова не втратили актуальності і в наші дні. Вже в минулому столітті американські вчені висунули лозунг «Навчати вчитись». Але сьогодні він придбав ще й нові значення.

Концепції автономії учня в учбовій діяльності розвивалась в рамках та у відповідності з загальними положеннями концепції особистісно-орієнтованого навчання, гуманістичної направленості та демократизації освіти, гуманістичної та когнітивної психології. В галузі методики викладання іноземних мов концепція автономного учня та автономного навчання первісно розроблялась у зв’язку з навчанням іноземній мові дорослих в рамках так званого навчання іноземним мовам зі спеціальною метою. Теорія і практика автономного навчання пов’язані з реформаторською педагогікою, яка розвилась на початку 20 століття. Вона відстоювала ідею перетворення учня з пасивного об’єкта навчання, яким керує вчитель, в активного суб’єкта, який спроможний самостійно та відповідально керувати своєю власною навчальною діяльністю. Піонером у цій галузі був відомий французький педагог Селестен Френе (1896 – 1966), яким перший почав розвивати концепцію автономного навчання. У сучасній дидактиці його називають «противником словесного виховання». Він відмовився від традиційних методів навчання та виховання. В учбовому процесі надавав він велике значення самостійності учнів. Діти систематично створювали так звані вільні тексти, а потім друкували їх. За допомогою вчителя кожен учень складав свій індивідуальний щотижневий план, який дозволяв йому вивчати матеріал у тому обсязі та тими темпами, які найбільш відповідали його здібностям та інтересам. За Френе, вирішальне значення у навчанні та вихованні мав досвід учня, який він отримував у результаті відповідної організації шкільного життя.

На початку 80 років минулого століття цю ідею продовжив розвивати Генрі Голек (Henri Holek). Вихідне означення автономії / самонавчанню/ самоосвіті учня та автономного навчання у галузі іноземних мов було запропоновано їм у 1979 році. Загальні положення його теорії зведено до того, що автономія учня в процесі оволодіння іноземною мовою це уміння брати на себе відповідальність за свою учбову діяльність, охоплюючи всі компоненти цієї діяльності, а саме встановлення цілей, визначення змісту та послідовності, вибір методів та засобів, об’єктивна оцінка власної роботи.

Більш пізніше та повне означення поняття автономії / самостійності учня в учбовій діяльності / було запропоновано у 1991 році Д.Литлом, згідно з яким, автономія співвідноситься як безпосередньо з ситуацією учбової діяльності, так і з більш широким учбовим контекстом. За Д.Литлом, автономія – це здібність до незалежних та самостійних дій, до критичною рефлексії, прийняття рішень. Учень розвиває певне психологічне відношення до процесу та змісту учбової діяльності. Це не лише спосіб вчитись, але й спосіб переносити результати навчання на більш широкий контекст.

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Естетичне виховання підлітків, як складова частина виховного процесу
Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Методологічною зас ...

Аналіз розвивальної функції підручників для початкової школи
В умовах особистісно зорієнтованого навчання і актуалізується проблема навчально-методичного забезпечення цього процесу, зокрема, вдосконалення якості підручників як основних носіїв змісту освіти, посилення їхньої розвивальної спрямованості. Одним із найголовніших чинників, що впливають на ефективн ...

Професійна придатність
Придатність до професійної діяльності – це властивість особистості, які визначають вимогами конкретної трудової діяльності і які можна визначити за двома критеріями: успішному оволодінню професією та ступенем задоволення, яке суб’єкт отримує від праці. Придатність до професійної діяльності формуєть ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com