Професійні комунікативні якості педагога вищого юридичного навчального закладу

Сторінка 4

Взагалі, в психолого-педагогічних дослідженнях рефлексія трактується або в інтелектуальному контексті - як компонент теоретичного мислення (В.В. Давидов, О.З. Зак), функціонування якого забезпечується контролем та оцінкою власних дій; або в особистісному контексті - як самосвідомість (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн) та самоаналіз, пов'язаний зі спілкуванням (О.М. Матюшкін), рефлексивними очікуваннями (Н.І. Гуткіна); як оцінка, осмислення наслідків власних дій з точки зору їх значимості для діяльності, спілкування та самосвідомості особистості (В.О. Петровський); як специфічно людська здатність до пізнання та перетворення самого себе (П. Шарден). Згідно з феноменологічною психологією саме виникнення рефлексії знаменує прояв внутрішнього життя людини, яке протистоїть зовнішньому існуванню; рефлексія є центром управління особистістю власними станами та бажаннями, вона складає родову ознаку людини (В.І. Слободчиков, Є.І. Ісаєв).

Як складний процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів та станів, усвідомлення особистістю того, як вона сприймається й оцінюється іншими, рефлексія включає в себе декілька позицій, які характеризують взаємне відображення суб'єктів: сам суб'єкт, який він є в дійсності; суб'єкт, яким він бачить сам себе; суб'єкт, яким він сприймається іншим суб'єктом; ті ж самі три позиції, але зі сторони іншого суб'єкта.

Рефлексія, таким чином, є процесом подвійного, дзеркального взаємовідображення суб'єктами один одного, змістом якого виступає відтворення, репродукція особливостей один одного.

Розглядаючи професійну рефлексію, В.А. Петровський виділяє чотири її складові елементи (зокрема для педагога). По-перше, це усвідомлення педагогом справжніх мотивів своєї діяльності. По-друге - вміння відрізнити власні ускладнення і проблеми від ускладнень і проблем вихованців. По-третє, - оцінка наслідків власних особистісних впливів на вихованців і вміння бачити себе в дзеркалі життя інших людей. І, нарешті, здатність до емпатії і децентрації.

Наступним механізмом соціальної перцепції та професійною комунікативною якістю педагога є децентрація. Сам термін "децентрація» (від лат. — de - префікс, який означає заперечення, скасування та centrum - центр кола, зосередження) був введений Ж. Піаже, який під цим поняттям розумів здатність особистості змінити власні розумові позиції.

Під децентрацією більшість науковців розуміють здатність особистості відійти від власної егоцентричної позиції, здатність до сприймання точки зору іншої людини. І хоча в науковій літературі існує багато досліджень сутності децентрації, даний психологічний феномен залишається невизначеним. Крім того, в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів децентрація визначається лише як властивість особистості, тоді як інші механізми соціальної перцепції (рефлексія, ідентифікація та емпатія) розглядаються і як професійні (професійно важливі) якості педагога (В.А. Пефовський, Я.Л. Коломінський, А.О. Реан, І.П. Підласий). Проте саме від успішної децентрації партнерів по спілкуванню належить встановлення однопредметної співпраці.

Децентрація як особистісна властивість визначається як здатність людини стати на позицію партнера по взаємодії і координувати її зі своєю власною позицією. Джерелом децентрації виступає безпосереднє спілкування, у ході якого відбувається зіткнення суперечливих точок зору, що спонукає суб'єкта до перетворення значення уяв, понять і представлень у власній позиції.

Психологічна структура децентрації як особистісної властивості може розглядатися як єдність трьох компонентів:

1) когнітивного (пізнавального) як координація та зміна когнітивної, розумової позиції;

емоційного як сприйняття почуттів іншого та координація власного емоційного стану відповідно до емоцій та почуттів партнера по взаємодії;

поведінкового як сприймання особливостей поведінки іншого та координація власних поведінкових реакцій згідно з поведінковою позицією партнера (Г.М.Андреєва, В.А. Петровський, Т.І. Пашукова та ін.).

Таким чином, можна виділити наступні форми децентрації особистості: індивідуально обумовлені та соціально обумовлені. До індивідуально обумовлених форм децентрації відносять:

когнітивну (пізнавальну) децентрацію як здатність особистості змінити розумову, пізнавальну позицію;

емоційну децентрацію як здатність особистості сприйняти почуття іншого та координувати власний емоційний стан відповідно до емоцій та почуттів партнера;

комунікативну децентрацію як здатність особистості в процесі зовнішнього або внутрішнього діалогу змінити власну комунікативну позицію;

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Шляхи і засоби інтелектуально-розвивального впливу на учнів професійного ліцею
Період навчання у студентів професійних навчальних закладів збігається з юністю – важливим віковим етапом, пов’язаним у соціальному плані зі стартом багатьох життєвих напрямків. Зважаючи на положення щодо того, ніби рушійними силами розвитку психіки людини як суб'єкта діяльності, як особистості є в ...

Психологічні основи процесу естетичного сприймання
Естетичне сприймання дійсності, розуміння прекрасного в житті і мистецтві, прагнення до його творення пов’язане з різними сферами психологічної діяльності людини - відчуттям і сприйманням, мисленням і мовою, уявою і почуттями тощо. Естетичне сприймання в тій чи іншій мірі властиве дітям-школярам. З ...

Рефлексія соціального виховання в культурі індустріального суспільства
Демократизації соціальних відносин в індустріальній Європі сприяло поступове поширення антропоцентричних цінностей. Почасти не видається абсолютною загалом правильна думка істориків педагогіки Н.Ревякіної та О.Кудрявцева: “Позиція Мішеля Монтеня (1533-1592), який знищив антропоцентризм, відмовив лю ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com