Професійні комунікативні якості педагога вищого юридичного навчального закладу

Сторінка 2

Так, емпатію розуміють як осягнення емоційного стану, проникнення – «вчуття» в переживання іншої людини, або особливого роду емоція, зміст якої є відображене емпатом відношення людини, яка переживає, до об'єктивної дійсності, виражене в тих же почуттях і що виявляється зовнішньо у формах експресії, подібних експресії людини, яка переживає.

Виділяють три види емпатії: емоційна емпатія (заснована на механізмах проекції та імітації моторним і афективним реакціям іншої людини), когнітивна емпатія (базується на інтелектуальних процесах: порівняння, аналогія), предикативна емпатія (виявляється в спроможності людини пророкувати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях).

Емпатичні переживання можуть бути адекватні або неадекватні переживанням об'єкта емпатії. Так, наприклад, горе людини викликає в одного страждання, в іншого - радість. Емпатичні реакції можуть бути з будь-яким знаком і будь-якої модальності, і їхній характер визначаться не тільки якістю переживань суб'єкта, але в значній мірі і структурою особистості індивіда. У реальному житті емпатичні переживання можуть бути реакцією не тільки на те, що спостерігається, але і на уявленні особистістю переживання інших людей, яких індивід не сприймає безпосередньо.

Емпатія здійснюється в різноманітних формах - елементарних (рефлекторних) і в більш складних, особистісних. Під особистісними формами емпатії Т.П. Гаврилова, наприклад, розуміє такі переживання, що виникають на певному етапі розвитку психіки дитини з виникненням уявлення про іншого як суб'єкта переживання в міру розвитку інтимно-особистісного спілкування. Ці переживання характеризуються тим, що вони достатньо вибіркові, диференційовані й усвідомлені. У них відбивається, з одного боку, ступінь зрілості емоційних і пізнавальних процесів, а з іншого - характер мотивації, ступінь стійкості структури особистості. Установки й орієнтації індивіда стосовно людей актуалізуються в емпатичному переживанні, що закріплює емоційний досвід спілкування, беручи участь у становленні стійкої властивості. Таким чином, другою основною властивістю емпатії є стійкість (поряд з вибірковістю).

Під стійкістю емпатії більшість авторів (Т.П. Гаврилова, Т.І. Пашукова, М.М. Обозов й ін.) розуміють здатність індивіда однаковим способом реагувати в різноманітних ситуаціях на переживання різноманітних об'єктів. У стійкості емпатії відбивається певний характер відношення індивіда до людей.

Як особливі форми емпатії виділяють:

а) співпереживання як переживання суб'єктом тих же емоційних станів, що відчуває інша людина, через ототожнення з ним, але звернене це переживання на себе, індивід переживає або те, що могло з ним трапитися у майбутньому, або те, що він переживав у минулому;

б) співчуття як переживання власних емоційних станів із приводу почуттів іншого.

Таким чином, співпереживання і співчуття як форми емпатії є різноспрямованими - в основі співпереживання лежить потреба у власному благополуччі, в основі співчуття - потреба в добробуті іншого. Різноманітна також і їхня предметна спрямованість - предметом співпереживання є самий індивід, а предметом співчуття - інша людина.

Для повного визначення природи емпатії необхідно виявити її механізми. Вивчаючи емпатію, автори звертають увагу і на існування двох її механізмів: зараження й ідентифікація, і Так, П. Фресс наголошує на зараженні емоціями як головному механізмі емпатії; причому виділяє два типи зараження. Один із них відповідає випадкам, коли ситуація викликає в одного, а потім у кількох індивідів однакову реакцію страху, гніву або радості. Інший тип більш специфічний і виявляється в тому, і до емоції опановують людиною, хоча ситуація їх не торкається.

М.М. Обозов вважає, що в основі емпатії лежить механізм усвідомленої або неусвідомленої ідентифікації. Емоційна реакція виникає, як правило, при безпосередньому переживанні іншого, і в ситуації його неблагополуччя переживається у вигляді суму, жалю.

К.К. Вілюнас, пропонуючи гіпотезу про механізм емпатії, відрізняє явища "зараження», синхронізуючого та ідентифікуючого емоційні переживання людей, які спілкуються, від власного переживання, що представляє собою незалежний індивідуальний стан іншої людини, який нам може подобатися або не подобатися. Механізм емпатії в концепції К.К. Вілюнаса схожий на механізм виникнення "відповідних» емоцій.

Таким чином, специфіка емпатії полягає в її емоційній природі, а змістом емпатії можна вважати відбите відношення співчуваючого до чого-небудь, виражене в почуттях, ідентичних почуттям цієї людини, що переживає.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Застосування вітагенних технологій на уроках української літератури
Актуальність обраної теми зумовлена підвищеним інтересом до застосування інтерактивних методів та використання вітагенних технологій на уроках української літератури, що допомагає учням у процесі навчання, стимулює їх до самоосвіти, а вчителям дозволяє економно використовувати час навчального проце ...

Процес мотивації і стимулювання навчальної діяльності
Мотивацію особистості можна розглядати не тільки як сукупність певних спонукальних причин наших дій, але і як процес розгортання активності індивіда у часі, від початку до завершення. Схематично процес мотивації можна представити наступним чином: В основі процесу мотивації полягають потреби. Потреб ...

Специфіка уроків образотворчого мистецтва
Образотворче мистецтво - один із важливих предметів у початкових класах. Однак далеко не всі шкільні учителі вміють малювати. Ні інспектор, ні методист, ні завуч особливих претензій до уроку ніколи не пред'являють. Але недооцінка предмета приводить до серйозних прорахунків у навчально-виховній робо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com