Особливості діяльності викладача вищого юридичного навчального закладу

Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.

Процес підготовки фахівців з вищою освітою становить високорозвинену багатоаспектну систему, основними функціями якої є:

продукування знань — наукові дослідження, упроваджений їх у практику, експертиза; розробка нових навчальних дисциплін, освітніх програм, науково-методичного супроводу;

передання знань — навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій;

поширення знань — видання навчальних посібників, наукових монографій, статей; виступи перед громадськістю, участь у наукових, навчально-методичних і культурно-просвітницьких виходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів;

формування в того, хто навчається, уміння й усвідомлення необхідності навчатися упродовж усього життя.

Цими функціями визначаються головні складові викладацької діяльності: науково-предметна, психолого-педагогічна, культурно-просвітницька.

Викладач вищої школи має задовольняти такі вимоги: висока професійна компетентність — глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

педагогічна компетентність — ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

соціально-економічна компетентність — знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

комунікативна компетентність — культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування.

До цього слід додати і високий рівень загальної культури — сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

До безпосередніх функціональних обов'язків викладача вищої школи належать такі:

Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, комп'ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.

Створення навчальних, і контролюючих програм, у тому числі комп'ютерних.

Авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників.

Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо.

Організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні.

Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності.

Консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами.

Пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок.

Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.

Підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів.

Підготовка розробок, які патентуються.

Реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними.

Неперервний особистісний і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.

Володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага приділяється підготовленості викладача:

до організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

формування дослідницьких і творчих умінь;

формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

підтримки соціальної інтеграції студентського колективу, застосування ефективних методик попередження й розв'язання міжособистісних і групових конфліктів;

організації індивідуалізованого навчання (робота на "рівнях", у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зворотним зв'язком);

організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й поза текстовими джерелами інформації;

Актуально про педагогіку:

Подальший розвиток проблеми
Для подальших розробок елементів системи, як у рамках першого, так і другого напрямків, можна виділити перелік першочергових етапів методичних і технічних заходів, що представляє технологію переходу існуючих курсів навчання й перепідготовки на систему дистанційного навчання. Робота зв'язана з посту ...

Педагогічна культура соціального педагога
Термін „педагогічна культура” вперше з’явився в публікації Л.Є. Раскіна у 1940 році. В 50-60 роки він активно використовується в працях В.О.Сухомлинського. Під педагогічною культурою людини розуміємо усвідомлений і повсякденно виявляємий рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у відноше ...

Поняття складності тесту і його вплив на оцінку знань
Якщо педагогічний тест визначити коротко як систему завдань зростаючої складності, то стане зрозуміло, що складність завдань є найважливішим тестоутворюючим показником. Придумати тест не так вже й просто. Можна придумати скількох завгодно завдань у тестовій формі (а це ще не тести). Їх не можна вкл ...