Особливості діяльності викладача вищого юридичного навчального закладу

Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.

Процес підготовки фахівців з вищою освітою становить високорозвинену багатоаспектну систему, основними функціями якої є:

продукування знань — наукові дослідження, упроваджений їх у практику, експертиза; розробка нових навчальних дисциплін, освітніх програм, науково-методичного супроводу;

передання знань — навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій;

поширення знань — видання навчальних посібників, наукових монографій, статей; виступи перед громадськістю, участь у наукових, навчально-методичних і культурно-просвітницьких виходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів;

формування в того, хто навчається, уміння й усвідомлення необхідності навчатися упродовж усього життя.

Цими функціями визначаються головні складові викладацької діяльності: науково-предметна, психолого-педагогічна, культурно-просвітницька.

Викладач вищої школи має задовольняти такі вимоги: висока професійна компетентність — глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

педагогічна компетентність — ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

соціально-економічна компетентність — знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

комунікативна компетентність — культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування.

До цього слід додати і високий рівень загальної культури — сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

До безпосередніх функціональних обов'язків викладача вищої школи належать такі:

Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, комп'ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.

Створення навчальних, і контролюючих програм, у тому числі комп'ютерних.

Авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників.

Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо.

Організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні.

Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності.

Консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами.

Пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок.

Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.

Підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів.

Підготовка розробок, які патентуються.

Реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними.

Неперервний особистісний і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.

Володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага приділяється підготовленості викладача:

до організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

формування дослідницьких і творчих умінь;

формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

підтримки соціальної інтеграції студентського колективу, застосування ефективних методик попередження й розв'язання міжособистісних і групових конфліктів;

організації індивідуалізованого навчання (робота на "рівнях", у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зворотним зв'язком);

організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й поза текстовими джерелами інформації;

Актуально про педагогіку:

Шляхи і засоби інтелектуально-розвивального впливу на учнів професійного ліцею
Період навчання у студентів професійних навчальних закладів збігається з юністю – важливим віковим етапом, пов’язаним у соціальному плані зі стартом багатьох життєвих напрямків. Зважаючи на положення щодо того, ніби рушійними силами розвитку психіки людини як суб'єкта діяльності, як особистості є в ...

Методика на визначення рівня самооцінки
Самооцінка має значення для всіх сфер нашого життя. Якщо ми занижуємо свої здібності, то нам складно бути успішними в бізнесі, будувати партнерські відносини в шлюбі, виховувати дітей. Загалом, самооцінка - це сполучення різних уявлень людини про себе: свою фізичну привабливість, компетентність й е ...

Засоби розвитку комунікативних вмінь розумово відсталих школярів
Рівень мовленнєвого розвитку розумово відсталих школярів вимагає від корекційної освіти більш детального вивчення та розробки нових засобів корекції комунікативної сфери учнів спеціальної школи. На сучасному етапі розвитку науки, відомі такі засоби корекції і розвитку комунікативної сфери розумово ...