Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.
Процес підготовки фахівців з вищою освітою становить високорозвинену багатоаспектну систему, основними функціями якої є:
продукування знань — наукові дослідження, упроваджений їх у практику, експертиза; розробка нових навчальних дисциплін, освітніх програм, науково-методичного супроводу;
передання знань — навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій;
поширення знань — видання навчальних посібників, наукових монографій, статей; виступи перед громадськістю, участь у наукових, навчально-методичних і культурно-просвітницьких виходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів;
формування в того, хто навчається, уміння й усвідомлення необхідності навчатися упродовж усього життя.
Цими функціями визначаються головні складові викладацької діяльності: науково-предметна, психолого-педагогічна, культурно-просвітницька.
Викладач вищої школи має задовольняти такі вимоги: висока професійна компетентність — глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;
педагогічна компетентність — ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;
соціально-економічна компетентність — знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;
комунікативна компетентність — культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування.
До цього слід додати і високий рівень загальної культури — сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.
До безпосередніх функціональних обов'язків викладача вищої школи належать такі:
Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, комп'ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.
Створення навчальних, і контролюючих програм, у тому числі комп'ютерних.
Авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників.
Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо.
Організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні.
Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності.
Консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами.
Пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок.
Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.
Підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів.
Підготовка розробок, які патентуються.
Реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними.
Неперервний особистісний і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.
Володіння різними професійно необхідними практичними навичками.
У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага приділяється підготовленості викладача:
до організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;
формування дослідницьких і творчих умінь;
формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;
вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;
організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;
підтримки соціальної інтеграції студентського колективу, застосування ефективних методик попередження й розв'язання міжособистісних і групових конфліктів;
організації індивідуалізованого навчання (робота на "рівнях", у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зворотним зв'язком);
організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й поза текстовими джерелами інформації;
Актуально про педагогіку:
Аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури з проблеми дослідження
Математика - це знаряддя для міркування. У ній сконцентровані мислення багатьох людей». Р. Фейнман (американський фізик) . Провідна ідея в педагогічній і методичній практиці — максимально розкрити перед учнем спектр застосування математичних знань, передати своє захоплення предметом вихованцям. Сам ...
Зміст навчання у сучасній методиці навчання іноземних мов. Компоненти
змісту навчання
Зміст навчання відповідає на запитання «Чого навчати?» Зміст навчання має забезпечити досягнення головної мети – навчити учнів спілкуватися іноземною мовою. Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції, яка в свою чергу охоплює ...
Лінгвістичні особливості тексту
Головним завданням шкільного курсу мови є поліпшення мовної підготовки учнів, формування умінь продуктивної та творчої мовної діяльності. Формування мовленнєвих умінь, як і інші практичні навчальні завдання, вимагає міцної теоретичної бази. Нею повинні стати введені до шкільної програми найважливіш ...