Особливості діяльності викладача вищого юридичного навчального закладу

Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.

Процес підготовки фахівців з вищою освітою становить високорозвинену багатоаспектну систему, основними функціями якої є:

продукування знань — наукові дослідження, упроваджений їх у практику, експертиза; розробка нових навчальних дисциплін, освітніх програм, науково-методичного супроводу;

передання знань — навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій;

поширення знань — видання навчальних посібників, наукових монографій, статей; виступи перед громадськістю, участь у наукових, навчально-методичних і культурно-просвітницьких виходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів;

формування в того, хто навчається, уміння й усвідомлення необхідності навчатися упродовж усього життя.

Цими функціями визначаються головні складові викладацької діяльності: науково-предметна, психолого-педагогічна, культурно-просвітницька.

Викладач вищої школи має задовольняти такі вимоги: висока професійна компетентність — глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

педагогічна компетентність — ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

соціально-економічна компетентність — знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

комунікативна компетентність — культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування.

До цього слід додати і високий рівень загальної культури — сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

До безпосередніх функціональних обов'язків викладача вищої школи належать такі:

Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, комп'ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.

Створення навчальних, і контролюючих програм, у тому числі комп'ютерних.

Авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників.

Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо.

Організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні.

Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності.

Консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами.

Пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок.

Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.

Підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів.

Підготовка розробок, які патентуються.

Реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними.

Неперервний особистісний і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.

Володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага приділяється підготовленості викладача:

до організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

формування дослідницьких і творчих умінь;

формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

підтримки соціальної інтеграції студентського колективу, застосування ефективних методик попередження й розв'язання міжособистісних і групових конфліктів;

організації індивідуалізованого навчання (робота на "рівнях", у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зворотним зв'язком);

організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й поза текстовими джерелами інформації;

Актуально про педагогіку:

Зародження історико-методичної науки
Зародження історико-методичної науки відноситься до періоду появи в Росії перших збірок, що містять історичні відомості. Це «Азбуковники» XV - XVII ст. і «Синопсис» («Огляд») - навчальний посібник, що з'явився в Києві в 1674 р. У ньому описуються військові події, даються переліки імен руських князі ...

Класифікація методів навчання
Насамперед зазначимо, що питання про класифікацію методів навчання залишається у педагогіці дискусійним. Академік Ю.К. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання на основі вирізнення в їхній структурі трьох органічно пов'язаних компонентів — мотиваційного, організаційно-дійового і контрол ...

Засоби національного виховання
Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами: 1. Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших ...