Різноманітність жанрів усної народної творчості для дітей

Сторінка 3

Якщо говорити про час виникнення прислів’їв та приказок, то зараз важко визначити, з якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї діяльності. В них можна знайти натяки на епоху матріархату, залишки зооморфізму та антропоморфізму. Російський дослідник В. Анікін пояснює походження ряду прислів’їв забобонною уявою первісної людини: «Зозуля кує – недолю віщує» - прислів’я, пов’язане з віруванням у те, що крик птаха може віщувати щось фатальне для людини.

У ході розвитку мови одні прислів’я та приказки виходили з ужитку, інші змінювали значення. На місці старих з’являлися нові, відображаючи життя прийдешніх поколінь. Джерела, які живили прислів’я та приказки, весь час розширювалися. Стали посилено живити їх писемні художні твори та філософські трактати. Але найчастіше прислів’я та приказки зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища.

Разом прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, - словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет минулих поколінь.

Прислів’я та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Ушинський писав, що в прислів’ях, «як у дзеркалі . відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя». Вони не тільки відображають різні об’єкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом із народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло.

Однією з основних прикмет прислів’їв та приказок є той чи інший ступінь узагальнення, аж до перенесення названого явища на інші, начебто не подібні до нього.

Досягти узагальнення у прислів’ях найчастіше допомагає метафора («Дивиться псом, а думає вовком»; «Орел не ловить мух»). Широко застосовуваним засобом узагальнення та економного вислову у прислів’ях є зведення однорідних членів до одного з них: «Влітку і качка прачка»; «На чужині і тріска б’ється». Тут сполучник «і» ніби завершує ряд подібних понять і виступає замість сполучників «не тільки», «а і».

Прислів’я здебільшого мають двочленну будову: «Ходив три дні, та виходив злидні»; «Дешева рибка – погана юшка». Трапляються й складніші конструкції, які іноді переростають у короткі народні усмішки із завершеним сюжетом: «Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг, та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!».

Стилістичну побудову прислів’я урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу («Хочу пирогів, а нема! – Та он, на печі, бери їж! – Не хочу, я думав, що нема!»), звертання («Засмійся, Матвійку, дам копійку!», «Посидь, Уляно, бо ще рано!»), запитання, що передбачають заперечення («Чи хто видав, щоб ведмідь літав?», «Хіба що сіре, те й вовк?!»), або саме заперечення («Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти»), паралелізми («Яка хата, такий тин, який батько, такий син»), протиставлення (антитези) типу бідний – багатий, розумний – дурень, працьовитий – ледащо.

Для прислів’їв характерне римування від приблизної співзвучності до послідовного витриманого ритму і досить складної рими: «Слово – полова, а праця – диво».

Прислів’я та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів – сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: «Ніколи вгору глянути», «Накивати п’ятами» тощо.

Тематика прислів’їв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислів’ях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя – особисте, родинне та громадське – в його історичному розвитку.

Страницы: 1 2 3 4 5

Актуально про педагогіку:

Загальні ознаки Індивідуального стилю діяльності
Найзагальнішими формальними ознаками ІСД вважаються такі: 1) стійка система прийомів і способів діяльності; 2) зумовленість цієї системи певними особистими якостями; 3) функціонування системи як засобу ефективного пристосування дооб'єктивних вимог (ситуації). З ІСД пов'язуються не всі характерні ос ...

Статеве виховання, як основа профілактики підліткової вагітності
Суть первинної профілактики у загальноосвітньому закладі полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на запобігання негативного впливу біологічних і соціально-психологічних факторів, які можуть слугувати причиною формування поведінки, що відхиляється від норми. У першу чергу вона має бути с ...

Формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності як одної з найефективніших форм самостійної роботи
Немає сумнівів, що діти найбільше вчаться, наслідуючи, писав К.Д. Ушинський, але було б помилкою вважати, що з наслідування сама собою виросте самостійна діяльність. Наслідування дає багато матеріалу для самостійної діяльності, проте, якби не було самостійної діяльності, незалежної від наслідування ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com