Традиції та обряди як основа української етнопедагогіки

Сторінка 3

Класному керівникові під час планування своєї роботи потрібно добирати такі її форми і методи, які б враховували можливості школи у використанні народної педагогіки. Засвоєння матеріалу сприяє впровадженню активних форм: бесід, обговорення проблемних ситуацій, вечорів запитань і відповідей, народних свят.

Кожна національна система виховання утверджує свій ідеал людини, громадянина. Українська культура передбачає ідеального українця – людину лагідну і широку, доброзичливу, чесну і правдолюбиву, дотепну і жартівливу, талановиту і працьовиту, доброго господаря, славного захисника свого роду і Батьківщини. Без повернення до багатовікового досвіду народу у справі виховання і навчання не може здійснюватись і формування національної самосвідомості. Здобутки рідного народу, що повинні мати найвищий статус у змісті української системи виховання, формуватимуть у підростаючого покоління національну гордість і гідність, надихатимуть на нові досягнення і звершення в ім'я суверенної України. Тому дуже влуч ними є слова М. Рильського:

«Немає мудріших, ніж народ, учитель:

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина».

Велику роль у посиленні виховного впливу на дитину відіграють народні традиції. Виникнення поряд зі звичаями системи народних традицій спричинило появу дійового чинника, який інтенсивно сприяє свідомому і цілеспрямованому виробленню у підростаючих поколінь тих розумових, духовно-моральних, господарсько-трудових і фізичних якостей, яких вимагало життя.

Звичаї та традиції виявлялися і в ставленні до природи, і в поезії землеробів, і в усній народній творчості, і в давніх народних, ремеслах, красі одягу, житла, і у виняткових законах гостинності, і в добрих правилах побуту та поведінки. Звичайно, зміцненню і закріпленню традицій та звичаїв сприяла релігія, під впливом якої знаходилася сім'я, основні етапи життя людини (хрещення, шлюб, похорон). Українцям імпонувала передусім загальнодоступна ідея соціальної справедливості у християнстві (рівність усіх перед Богом), єдність людської історії, засудження жорстокості, насилля і користолюбства, звернення до совісті, честі, милосердя, «внутрішньої свободи» і людської гідності.

Звичаї і традиції завжди закріплюють те, що досягнуте в громадському та особистому житті, вони є сильними соціальними засобами стабілізації суспільних відносин. Вони виконували роль соціальних механізмів передачі новим поколінням взаємин старших поколінь, відтворювали у молодіжному житті ці взаємини.

Узагальнений морально-трудовий досвід народу (в традиціях), природно, впливає на всі сторони суспільного життя: погляди, переконання, норми поведінки, звички, і підтримується силою громадської думки. Цим самим з допомогою трудових традицій та інших соціальних механізмів створювалася модель формування особистості взагалі та її морально-трудового становлення зокрема.

Характерною особливістю традицій є те, що вони включають емпірично відкриті і перевірені практикою способи трудової діяльності людей та відповідної їх поведінки. Виконуючи функцію «залучення» підростаючої зміни до багатого морально-трудового досвіду, традиції служать провідним етнопедагогічним фактором, який справляє вирішальний вплив на здійснення передачі суспільних цінностей від покоління до покоління, на формування внутрішньої єдності і національної своєрідності культури народу. Отже, вони сприяють тим самим цілеспрямованому розвиткові особистості.

Однак зв'язок традицій з формуванням морально-трудових якостей, відповідальності особистості не прямий, а є для неї лише системою соціальних установок, ціннісних орієнтацій. Складність тут, насамперед, у процесі перетворення знань, морально-трудового досвіду у переконання особистості. Головне, щоб вони стали особистісно значущими для молодої людини, тобто, щоб традиції інтегрувалися особистістю. Отже, народні трудові традиції – це морально-трудовий досвід народу, ідеали, засоби підготовки підростаючого покоління до праці, котрі склались історично, передавалися з покоління в покоління стереотипізованим усталеним способом та підтримувалися силою громадської думки.

Переважна більшість дослідників відзначає як компоненти традицій звичаї, обряди, ритуали, свята, ігри, іграшки, дитячий фольклор, усну народну творчість, продуктивну працю. Не заперечуючи такого твердження, слід, очевидно, все ж уточнити призначення звичаїв і визначити їх місце у формуванні ставлення підростаючої особистості до праці.

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Фактори, що впливають на ефективність практичної підготовки молодших спеціалістів-аграрників
Процес набуття людиною професійних знань, умінь і навичок не переривається протягом усього життя, він є багатоаспектним та різнобічним. Практична підготовка майбутнього фахівця-аграрника здійснюється під впливом різних факторів та умов. У даному разі доцільним є визначення методичних значень понять ...

Донауковий розвиток соціальної педагогіки в культурі доіндустріального суспільства
Хронологічні рамки доіндустріального (або традиційного) суспільства охоплюють найдовший період філогенезу, а саме від приходу кроманьйонця (Homo sapiens) приблизно 40 тис. років тому у верхньому палеоліті – до великих географічних відкриттів наприкінці XV cт. н.е. Саме 40 тис. років тому формування ...

Характеристика та умовами формування толерантності у педагогічному середовищі
Під толерантністю ми розуміємо професійно важливу якість педагога, що виявляє свою сутність як здатність сприймати без агресії відмінні від його власних судження, образ життя, характер поведінки, зовнішність і будь-які інші особливості людей, які його оточують у сфері освітнього простору і соціокул ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com