Артикуляція звуків

Сторінка 2

Перебудова артикуляційної бази – це основа всього процесу навчання іноземної мови, оскільки в кінцевому результаті оволодіння фонемною системою іноземної мови – це утворення у мовця чи читця нової артикуляційної бази.

Артикуляційна база, зазвичай, характеризується деякими особливостями: ступінь напруженості артикуляції, процес фонаційного дихання.

В умовах школи немає можливості домогтися повної перебудови артикуляційної бази учня. Є дві фізіологічні особливості, які визначають специфіку англійської артикуляції і які є необхідні учневі для значного полегшення оволодіння англійською вимовою – це, по – перше, оволодіння фонаційним диханням, що в англійській мові набагато сильніше, аніж в українській мові, і по – друге, оволодіння більш високим ступенем напруження органів мовлення при відтворенні англійських фонем в порівнянні з напруженістю, що характерна для української мови.

Фонаційне і звичайне дихання – це не одне і те ж. Коли ми використовуємо дихання для висловлення окремого звуку чи комбінації звуків голосно чи пошепки, до простого відчуття видихання приєднується відчуття особливого м’язового посилення в області грудної клітки і пресу живота спеціально для даного вимовляння. Отже, для попередження помилок необхідно підготувати в учнів фонаційне дихання, тобто дихання більш напружене, ніж українське.

Дуже важливим є порівняння звуків англійської мови з подібними звуками рідної мови. Таке порівняння можна здійснювати і при імітативному засвоєнні, і тоді, коли дається пояснення артикуляції. Мета такого порівняння - допомогти учневі відчути і осмислити спільні і відмінні риси, характерні для артикуляції та звучання певних звуків, що запобігає змішуванню звуків англійської і української мов.

Наприклад, вчитель вимовляє в різній послідовності пари подібних звуків: [d] – [д], [t] – [т], [l] – [л] тощо. Коли учні чують український звук, вони підносять руки. В ускладненому варіанті цієї вправи вчитель вимовляє відомі учням англійські слова то правильно, то з фонетичним відхиленням: один із звуків заміняється подібним звуком української мови. Учні повинні виявити цю заміну. Характерною рисою цього варіанта є те, що протиставлення правильної і неправильної вимови звука відбувається у звукокомплексі, яким є слово. Або вчитель вимовляє кілька разів слово рідної мови, вставляючи в нього в деяких випадках, замість українського звука, подібний англійський. Учні сигналізують про ті випадки, коли відбувається заміна. При виконанні цієї вправи навіть ті учні, яким важко розрізняти подібні звуки, легко впізнають іншомовний звук в українському слові, оскільки тут цей звук звучить особливо контрастно.

Змішування подібних звуків відбувається не тільки внаслідок впливу фонетики рідної мови. Нерідко учні ототожнюють різні звуки англійської мови і не розрізняють у вимові: [θ] – [s], [ð] – [z], [n] – [ŋ], [æ] – [е], [i] – [і:] тощо.

Щоб уникнути можливих помилок, слід пояснити учням смислорозрізнювальне значення того чи іншого звука, а також провести ряд вправ на зіставлення і протиставлення звуків. До таких вправ належать: послідовне вимовляння окремих звуків, які протиставляються: [æ] – [е], [Ө] – [s] тощо; читання пар слів з цими звуками: bad – bed, thick – sick тощо.

У роботі над вимовою дуже корисно застосувати аудіозаписи мови дикторів. Вже на перших уроках треба демонструвати учням зразки зв'язного мовлення. Це викликає великий інтерес учнів і є тим конкретним матеріалом, на основі якого вчитель пояснює значення роботи над вимовою. Використання аудіо записів програмного матеріалу є дуже бажаним і в подальшій роботі. Проте деякі вчителі вважають це зайвим, мотивуючи тим, що на уроці новий матеріал вимовляється вчителем, і, якщо в нього добра вимова, ніякі аудіозаписи не потрібні. Така точка зору не може бути виправдана. Певні фонетичні особливості мовлення, які учень може не відчути в мові вчителя, часто стають для нього більш зрозумілими, коли він чує від диктора. Це відбувається не тільки тому, що вимова диктора нерідко буває кращою за вимову вчителя. Важливу роль тут можуть відігравати такі фактори, як зміна звучності, тембру голосу тощо. Крім того, демонстрування аудіозапису створює додаткові можливості для організації пояснень учителя, бо тут вони можуть супроводити мовлення, а не тільки слідувати за ним . Учень слухає чергову дозу навчального матеріалу, під час інтервалу відтворює почуте, а потім знов слухає зразок. Проведення таких вправ створює сприятливі умови для наслідування зразкової вимови.

Страницы: 1 2 

Актуально про педагогіку:

Основні види музично-дидактичних ігор у музичному розвитку дошкільників
Одним з важливих завдань всебічного розвитку дитини є виховання музичної культури. Її основи закладаються вже в дитинстві. В зв'язку з цим велике місце відводиться музиці в дитячих садах, – вона звучить і на музичних заняттях, і в самостійній музичній діяльності, і під час свят і розваг. Зміст музи ...

Розвиток монологічного мовлення
Розповідна ( монологічна) мова - це мова одного. Це більш складний , порівняно з діалогічною , вид усної мови. Вона вимагає від оповідача зв’язно, послідовно викладати свої думки, надавати їм закінчену форму. Дуже важливо при цьому уміти стежити за своєю мовою і за слухачами , відчувати їхню реакці ...

Методи науки і методи навчання у вищій школі
Продуктивною, на наш погляд, є ідея співвідношення методів навчання у вищій школі і методів науки. Відомі такі загальнонаукові методи пізнання: індуктивні, формально-дедуктивні, аналогії й моделювання, ідеалізації й абстракції, формалізації наукових знань, рух від конкретною до абстрактного, рух ві ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com