Уявлення про пам’ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях

Статті і корисна інформація » Особливості пам’яті молодших школярів » Уявлення про пам’ять та її природу у вітчизняних та зарубіжних теоріях

Сторінка 1

Одна з найголовніших особливостей психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх дій постійно використовується людиною в її подальшій поведінці. Поступове ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду, формування якого було б неможливе, якби образи зовнішнього світу зникали безслідно. Тому важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять.

Пам´ять – це психічний пізнавальний процес організації та збереження інформації, що робить можливим її багаторазове використання в мисленні та життєдіяльності. В самому широкому сенсі пам’ять – це психічний механізм фіксації інформації, що накопичується нейронними зв’язками синапсичного рівня, а потім використовується при потребі.

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: "Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли".

Факти запам´ятовування, збереження, відтворення, пригадуваня, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Пам´ять розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам´яті ототожнюється з божевіллям, з втратою особистості.

І.М. Сєченов вказував на те, що пам'ять є "наріжним каменем психічного розвитку ". Головну особливість людської пам'яті він бачив не в фотографічному відтворенні, не в "дзеркальності" фіксації, а в переробці сприйнятого, у класифікації та сортуванні сприйнятих образів. Саме ця особливість є умовою можливості психічного розвитку. Він писав: "пам’ять переконуює нас у тому, що знання в розумовому складі у дорослого, справді, розподілені не даремно, а в певному порядку, як книги у бібліотеці ".

Л.С. Виготський, О.М.Леонтьєв, В.П. Зінченко відмічали, що структура процесу запам'ятовування і відтворення складна, і ті особливості, які властиві будь-якій формі людській діяльності, – опосередкованість, цілеспрямованість, вмотивованість - відносяться і до пам'яті.

І все-таки пам´ять відрізняється від інших психічних функцій. Більшість сучасних монографій про пам´ять починається з опису феноменології - фактів, сукупність яких задає об´єкт дослідження. На нашу думку, ці факти можна розглянути у двох аспектах, які задають предмет дослідження: по-перше, факти, пов´язані з роботою пам´яті в процесі обробки поточної інформації (у тому числі її подальше використання); по-друге, факти участі пам´яті у створенні знань, у процесах розуміння і в побудові ментальних моделей середовища.

Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам’яті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

На думку Арістотеля, - "пам’ять є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі".

І. П Павлов вважає, що матеріальною основою процесів пам’яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв"язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень, а для розуміння причинного обумовлення процесів пам’яті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв’язку з досягненням мети дії, а як тільки зв’язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється.

Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна.

Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, є пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запам’ятовування.

Страницы: 1 2 3

Актуально про педагогіку:

Авторські пропозиції та їх результативність
На констатувальному етапі експериментального дослідження ми з огляду на завдання краєзнавчо-патріотичного виховання розглянули програму основних орієнтирів виховання для учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл навчальних закладів України: тематичний зміст виховної діяльності молодших школярів, його ...

Зміст, категоріальні ознаки поняття соціокультурного досвіду
Розвиток дитини не можливий поза соціальним світом. Суспільство не може розвиватися далі – з одного боку - якщо не відбувається передачі досвіду від покоління до покоління, водночас не може , з іншого – не розуміє механізмів передачі досвіду. Процес формування соціокультурного досвіду відбувається ...

Особливості фізичного розвитку учнів початкових класів у організації фізкультурно-оздоровчої роботи
З метою ефективної організації фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами нами вивчались особливості фізичного розвитку дітей цієї вікової категорії. При вивченні фізичного розвитку школярів частіше використовують тільки основні соматометричні показники – довжина і вага тіла, окружність г ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com