Психолого-педагогічні умови підготовки студентів

Сторінка 2

Досліджуючи природу музичності М.Гарбузов визначає її індивідуальне сприйняття та відтворення, стверджує, що слух має зонну природу, завдяки чому слухання твору та його осмислення майже незмінні при різних, але близьких якісних проявах звуків, тональностей, темпу, ритму, тощо.

Поряд з визначеними вище тенденціями простежується прагнення ввести до структури музичності музично-естетичні та психомоторні здібності, необхідні для певних видів виконавчої діяльності. Н.Ветлугіна поділяє музичні здібності на музично-естетичні, які відрізняються естетичним відношенням (художнє сприйняття, творча уява, відтворення музичних творів), автор вважає та спеціальні, які обґрунтовані сенсорною основою. Автор уважає головними здібностями звуковисотний та ритмічний слух.

Принципові позиції щодо структури музичності відстоюють С.Науменко та Ю.Цагареллі. Український психолог С.Науменко, досліджуючи музичність як індивідуально-психологічну властивість особистості, що забезпечує продуктивність будь-якого виду музичної діяльності, до її структури віднесла музичний слух (мелодійний, гармонічний), чуття ритму, творчу уяву, чуття цілого, емоційність та звукообразність музичного сприймання. Ю. Цагареллі визначає інтегровану властивість музичності, яка складається із шести основних музичних здібностей: музичного слуху, музично-ритмічної здібності, емоційної сприйнятливості на музику, музичної пам'яті, музичної уяви та музичного мислення. На думку вченого, це – процес детального пізнання істотних властивостей твору, що має особливе значення. Логічне музичне мислення дає змогу гнучко та швидко оперувати нотною інформацією, аналізувати та синтезувати ідею, мету та інтерпретацію твору.

Відомі вчені А.Ковальов, В.Мясищев до структури музичності додають творчі здібності: музичну фантазію як характеристику внутрішнього слуху, а Е.Назайкінський до структури музичності включає музично-перцептивні здібності (творча уява, просторові компоненти музичного сприймання).

Погоджуючись із структурою музичності, що змінилася від елементарних складових до інтегрованої властивості вищих здібностей, розглянутих у науковій літературі останього часу укажимо на зміни, що торкнулися природи музичних здібн6остей. О.Ростовський визначає сенсорною основою музичних здібностей. наочно-дійову орієнтацію у звуковисотних, ритмічних, тембрових і динамічних співвідношеннях, де на базі єдності емоційного і слухового компонентів ровиваються основні музичні здібності. Якщо ладове чуття пов’язане з таким провідним музичним виражальним засобом, як звуковисотність, то музично-ритмічне чуття з ритмом. Звичайно, умовність виділення окремих музичних здібностей указує на їх єдність, оскільки вони не існують одна без одної. У людини не може бути розвинета одна музична здібність. якщо зовсім відсутностя інша. Усі вони виникають і розвиваються в музичній діяльності, доповнюють або компенсують одна одну по-різному проявляючись у процесі музичного розвитку особистості. Привертає увагу той факт, що відсутність ранніх виявів музичних здібностей ще не свідчить про їх відсутність, оскільки вияв музичних здібностей залежить не тільки від уроджених задатків, але й від культурного середовища і музичного оточення. О.Ростовський відзначає, що здатність до сприймання музики, крім основних музичних здібностей, потребує наявності цілісного і диференційованого сприймання, виконавська діяльність потребує якості звука, пластичності моторіки, творча діяльність – здібностей до пісенної, музично-ігрової, танцювальної, імпровізаційної творчості. Не можна сприймати музику, якщо не диференціювати тих елементів звучання, які є носіями музичної виразності

Вважаючи основою музичного розвитку слух у широкому розумінні цього слова, під яким розуміється здатність до такого сприймання звучань, яке відповідає специфічним особливостям музики, необхідно уточнити поняття “слух” (виразний, звуковисотний) з точки зору психології: від його виховання в широкому розумінні слова до виховання у вузькому через взаємовплив і взаємозв’язок до повної єдності. Умовний поділ слуху дає підстави для обрання вченим методики його розвитку за такими положеннями: а) не можна підходити до виховання музичного слуху як до особливого завдання, що незалежить від виховання музичного сприймання; б) на початковому етапі особливо важливий зв’язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсомоторними здібностями; штучне поєднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує музичний розвиток; в) основою розвитку звуковисотного слуху є формування мелодичного слуху як узагальненої музичної здібності; г)показником рівня розвитку музичного слуху у школярів є здатність змістовно сприймати суть інструментальну музику (без зовнішньої програмності).

Отже, у процесі дослідження музичності та розгляду її структурних складових було вивлено два основні погляди щодо її природи: музичність як уроджена здібність, що не підлягає формуванню, і музичність, як властивість, що формується на основі уроджених задатків. Останнє дослідження значно розширює функційну природу музичності, яка на сьогодні виступає інтегрованою властивістю сприймання, виконання і творчості, надає можливість у повній мірі проявити індивідуальність „Я” ососбистісно за умови врахування суперечності між її структурними компонентами, та проявитися у відповідності її музичних нахилів.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Методика підготовки лекційних занять у вищій школі
Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно “робити” лекцію, тобто певної культури в роботі. Лише на перший погляд здається – все просто: бери книги, виписуй що потрібно, складай ...

Застосування методики викладання історії в школах та університетах
Одним з найважливіших результатів модернізації, що охопила всі сторони життя загальноімперського суспільства в кінці XIX - на початку ХХ ст. стало підвищення уваги з боку суспільства та держави до проблем освіти на всіх рівнях освітньої системи і, в першу чергу, до вищої освіти. Це пов'язано як з о ...

Тригонометричні рівняння, що містять обернені тригонометричні функції
При розв’язанні рівнянь з оберненими тригонометричними функціями найпоширеніший прийом - перехід від рівності кутів до рівності тригонометричних функцій. При цьому отримані рівняння у загальному випадку не будуть рівносильними початкам, тому що відбувається розширення області визначення початкового ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com