Ретроспектива становлення професії керівника хору

Сторінка 7

Так, І. Іванов-Радкевич наголошує про органічне поєднання виконавської школи та диригентської майстерності, яку пройшли диригенти різних напрямків (піаніст Б.Вальтер, співак М.Данилін, скрипаль Ш.Мюнш, віолончеліст А.Тосканіні). Високий професіоналізм, тобто диригентську техніку, І.Іванов-Радкевич бачить у вмінні показати, як треба грати, співати, в наявності музичного мислення, творчих інтерпретаційних умінь, які є своєрідним фактором впливу”, „аналогом мови” „піснею без слів” і де з абсолютно зоровою точністю передаються почуття, емоції, розкривається ідейно-образний зміст твору.

На думку Б.Вальтера диригентська техніка необхідна для досягнення точності виконання, вона повинна виникати й розвиватися на основі внутрішніх вольових імпульсів і як засіб утворення музики в „руховій мові” не може існувати сама собою – вона органічно народжуються разом із музикою. Диригент наголошує на необхідності оволодіння співучістю диригентського жесту – найважливішого засобу музичної виразності, стверджуючи ,що майбутній диригент повинен досягти духу пісенності та наспівування. А.Пазовський застерігає, що захоплення чистою технікою може привести до плутанини між метою і засобами, підмінити диригентську техніку фізичними вправами під музику, В.Фуртвенглер уточнює – диригування – це рухи, спрямовані до головного – оркестру, М.Канерштейн, І.Розумний, М.Малько під диригентським жестом розуміють засіб управління колективом виконавців, стверджуюючи, що основою диригентської техніки є тактування, а техніка диригента є засобом досягнення кінцевої мети.

Аналізуючи диригентську техніку та її роль у діяльності диригента, І.Мусін визначає три фактори взаємовідношень диригента з виконавцями: перший фактор – рівень мануальної техніки, другий – майстерність репетиційної роботи, третій – психічний стан та форми поведінки диригента.

Поєднуючи думки диригентів щодо диригентської техніки А.Ансерме висуває ряд вимог:

а) диригентський жест виявляється у певному місті;

б) диригентський жест повинен бути зрозумілим, простим, однозначним;

в) диригентський жест є головним засобом впливу на музикантів;

г) диригентський жест не повинен суперечити динаміці, характеру та забарвленості звуку;

д) диригентський жест повинен бути діючим при органічній єдності з особистістю диригента.

Аналіз поглядів видатних митців диригентського виконавства дозволив зробити такі висновки:

– диригентська техніка – це засіб втілення музичного образу в пластиці диригентського жесту (А. Анісімов, Б. Вальтер, П.Чесноков);

– диригентська техніка – це прийоми управління (А.Іванов-Радкевич, М.Канерштейн, І.Мусін, М.Малько, П.Чесноков);

– диригентська техніка – це своєрідність мови і структури диригентського жесту (А.Анісімов, Є.Ансерме, Б.Вальтер, С.Казачков, К.Ольхов, К.Птиця);

– диригентська техніка – це засіб передачі власних емоційних та творчих намірів іншими факторами впливу (А. Анісімов, Б.Вальтер, Г.Берліоз, І.Мусін, Ю.Орманди, А.Пазовський, Ш.Мюнш, П.Чесноков).

Отже, аналіз літератури свідчить про різні погляди митців хорового та симфонічного виконавства, диригентів-викладачів щодо професії диригента з її поліфункціональністю, що поєднює виконавця, мислителя, що створює інтерпретацію твору, режисера, що планує хід роботи, контролера якісної сторони виконання, вихователя, що допомогає кожному розвинути необхідні якості. Особлива увага приділяється сфері технічності, а саме детальному аналізу тактування (технічним прийомам показу вступу, зняття, фермат, пауз тощо) та виразній техніці диригування (прийомам передачі штриха, темпу, динаміки, якості звуку), що допомагає глибокому осягненню художнього образу. Разом з тим диригенти наголошують на гармонічній рівновазі технічної, педагогічної та творчої сторін діяльності керівника хору. Це породило нове ставлення до професії, визначило появу таких функцій, як диригент-хормейстер, обов’язками якого є розучування твору; керівник-інтерпретатор, що розробляє виконавський план твору; керівник-організатор, що виконує адміністративну функцію. За характеристикою С.Казачкова різні функції в одній особистості – це принципово важливе самостійне керівництво в поєднанні з артистизмом, це вміння сказати щось своє. З цим погоджується і В.Іванов, який вважає самостійне керування хором важливим моментом диригентсько-хорової діяльності, оскільки поліфункціональність поєднує можливість виявити своє “бачення” щодо трактовки твору, не користуючись допомогою асистентів чи молодих колег, можливість покластися тільки на власні смаки.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Мотиви
Мотив (від лат. movere – зрушити, штовхати) – 1) спонукання до діяльності, пов’язані с задоволенням потреб суб’єкта; 2) предметно-спрямована активність певної сили; 3) спонукаючий та визначний вибір спрямованості діяльності, предмет (матеріальний чи ідеальний), заради якого вона здійснюється; 4) ус ...

Зміст, категоріальні ознаки поняття соціокультурного досвіду
Розвиток дитини не можливий поза соціальним світом. Суспільство не може розвиватися далі – з одного боку - якщо не відбувається передачі досвіду від покоління до покоління, водночас не може , з іншого – не розуміє механізмів передачі досвіду. Процес формування соціокультурного досвіду відбувається ...

Порівняльний аналіз результатів після розвиваючих ігор
Для визначення статистичної різниці між двома зрізами був використаний Т-критерій Стьюдента. За результатами ,що ми отримали, була виявлена не значима різниця. Це говорить про те, що заняття , які проводились на протязі двох неділь не значимо вплинули на розвиток уяви дошкільнят. І тому можна сказа ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com