Ретроспектива становлення професії керівника хору

Сторінка 6

Підгрунттям мистецтва диригування К.Ольхов визначає теоретичні аспекти та навчальну методологію. Детально досліджуючи структуру диригентського жесту “крізь збільшуване скло”, К. Ольхов розчленовує жест на найменші складові – своєрідний “мікросвіт”.

Про важливість диригентської техніки наголошує й хормейстер С.Казачков. Він підкреслює значущість своєрідної мови диригентського жесту, за допомогою якого диригент розмовляє з оркестром та слухачами про зміст музики, порівнює диригентський жест з пластичними рухами балерини і говорить про їх єдину мету – надихнути до життя музичний образ, диригентська техніка повинна бути відточеною і не менш пластичною, ніж техніка балерини, звертає увагу на особистісні якості диригента, серед яких провідне місце займає розвинуте музичне мислення, уява і воля, що допоможе тонко розібратися в жанрах, стилях, формах і засобах музичної виразності, і стверджує, що диригентська техніка не самоціль, а тільки засіб передачі творчого задуму.

З С.Казачковим погоджується і диригент А.Анісімов, вказуючи на найголовнішу ознаку диригентської техніки – співучість. Він підкреслює, що на основі розуміння та відчуття музики слід використовувати такі жести, які б виражали інтонаційно-мелодичну основу, співучість, як у музичних інструментах і співацьких голосах, де головною властивістю є протяжність, співучість звуку. Диригентську техніку А.Анісімов розглядає у вузькому розумінні слова як „мануальну техніку”, що виявляється у вільних, виразних, але обов'язково точних рухах, які свідомо чи підсвідомо виникають від того чи іншого розуміння музики, і у широкому – утворення інтонуючого образу. У цьому плані стверджуючою є думка Б.Асафьєва про те, що диригент, інтонуючий у собі партитуру, явище глибоко творче, бо такий диригент народжує музику як творчу думку.

На значущість диригентської техніки вказує диригент-хормейстер К.Птиця. Він звертає увагу на такі складові жесту, як диригентський „штрих-крапка", ауфтакт та його організацію, фермату, динаміку. Шліфування диригентської техніки, як вважає К. Птиця, повинно відбуватися в ході безпосередньої практики з хоровим колективом.

Питання диригентської техніки П.Чесноков узагальнює більш широко, що на наш, погляд істотно позначилося на методології диригування. Важливим у цый теорії є визнання активної практично-діяльнісної сутності диригентської техніки в загальному процесі диригентської діяльності. Врівноважена узгодженість внутрішнього почуття диригента та його рухів виступає фундаментом становлення диригента-художника .

Своєрідно і нетрадиційно визначає професійні та особистісні вміння і властивості диригента громадський діяч, організатор та педагог Г.Дмитревський. Він вважає необхідним для майбутнього диригента хору вже під час навчання оволодіти не тільки технікою диригування, але й якостями виконавця, справжнього педагога, артиста. Це дозволить диригенту зробити процес розучування та виконання твору живим, цікавим, динамічним.

Спираючись на погляди видатних диригентів-хормейстерів В.Самарін висвітлює проблему навчання диригуванню з історичного погляду. Він говорить про спеціальний предмет „Хоровий і диригентський клас”, програма якого складалася за тематикою: „Регент, його значення і обов’язки. Задавання тону. Використання камертону. Передавання тону під час співу. Точність у рухах рук. Найбільш використовувані і наглядні жести. Ліва рука. Відтінки, міміка обличчя. Рух голови та очей. Широкий та стриманий розмах. Репетиції. Використання інструмента. Відбір репертуару”. Такий підхід до значення диригування ми вважаємо суттєвим і для більш глибокої оцінки звернемося до висловлювань диригентів-симфоністів.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Етапи роботи при навчанні вимовляння звуків
Ознайомлення з новим фонетичним явищем, насамперед із звуками, має відбуватися у звуковому тексті, шляхом наочної, трохи перебільшеної демонстрації його особливостей. Згідно з аналітико-імітативним методом навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв’язного ціло ...

Види і методи навчання
Догматичне навчання. Такий вид навчання склався у школах середньовіччя. Суть навчання зводилася до того, щоб зміст усіх навчальних предметів завчався напам'ять. Діти запам'ятовували, часто не розуміючи того, що вивчається. Таке навчання розвивало механічну пам'ять, але зазубрювання породжувало нега ...

Проблеми індивідуалізації та індивідуального підходу у психологічній науці. Історія проблеми індивідуального підходу
У своєму розвитку проблема індивідуального підходу, індивідуалізації та диференціації навчання і виховання пройшла кілька основних етапів. Спочатку здійснювалася розробка загальних положень і рекомендацій у визначенні і врахуванні індивідуальних особливостей учнів та їх реалізація на практиці. Авто ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com