Ретроспектива становлення професії керівника хору

Сторінка 5

В умовах революційних та післяреволюційних років основна увага диригентів-виконавців спрямовується не на особистість диригента, а на просвітницьку діяльність любительських хорів (Г.Ломакін, Г.Мельников, Ф.Іванов, І.Молчанов, І.Юхнович, А.Городцов. Н.Ковін, М.Пятницький, П.Ярцев; на Україні – А.Вахнянин, М.Лисенко, А.Кошиць, М.Леонтович, К.Стеценко, П.Демуцький). Величезні музично-соціальні та художньо-виховні можливості хорового співу, питання про формування „хорової звучності", „чистої інтонації", „вивірених нюансів" розглядалися хоровими діячами дореволюційної школи – М.Даниліним, А.Єгоровим, А.Степановим, П.Чесноковим, К.Пігровим та ін. Підсумовуючи значення попереднього етапу становлення диригування хорові діячі внесли значний вклад у справу становлення науки про хорове мистецтво, підкреслювали об’єктивну потребу в підготовці спеціаліста нового типу – диригента-музиканта.

Оцінка досягнень та сформульовані завдання стали відправним моментом для нових пошуків. Цінним є дослідження творчості окремих діячів диригентського мистецтва. В роботах за період з 1983-1987 років, зокрема в дослідженнях Ю.Горяйнова, Н.Шереметьєва, А.Наумова, І.Марісова, розкривається діяльність видатних диригентів-хормейстерів Г.Ломакіна, М.Климова, М.Даниліна, А.Юрлова, П.Ніщинського, П.Демуцького, А.Кошиця, К.Пігрова, Г.Верьовки, закладається дійсно наукове розуміння не тільки мети та змісту хорового мистецтва, але й висвітлюються умови та особливості соціального функціонування в системі „хорова культура" особистості диригента хору, розглядаються поняття “диригент” та “диригування” (А.Анісімов, Л.Живов, П.Левадо, В.Мінін, К.Птиця, В.Чернушенко, Л.Шаміна та ін.).

Велику роль у формуванні професійного світогляду щодо диригентської справи відіграли роботи А.Анісімова, М.Даниліна, В.Живова, С.Козачкова, К.Пігрова, В.Самаріна, які всебічно аналізують різні функції диригента, стверджуючи про те, що хоровий диригент більш, ніж диригент будь-якого оркестру, повинен досконало володіти навичками хормейстерської роботи, маючи справу зі співаками різного ступеня, талановитості, вокальної та загальної музичної підготовки, повинен постійно вести виховну роботу, удосконалювати основні елементи хорової звучності, повинен сам утворювати живий виконавський інструмент ім’я якому – хор.

Із власного досвіду диригентської діяльності К.Пігров висловлює думку про те, що справжнього митця хорового співу можна виховати тільки через хор, який повинен добре знати музично-технологічну структуру твору, мати власне „бачення” музичного образу, як диригент-хормейстер розбиратися у особливостях строю, ансамблю, партіях, вміти встановити ступінь складності твору, володіти прийомами подолання технічних труднощів, як диригент-керівник відчувати наміри автора, стиль письма і на цієй основі укладати художню інтерпретацію твору, як диригент-педагог володіти майстерністю педагогічного спілкування, бути артистом і “режисером” .

Всебічно розглядаючи мистецтво диригування, М.Данилін наголошує про особливі здібності диригента, який вміє одним жестом потягнути колектив до шляху своїх намірів, якщо ж ні, слід змінити професію, висловлює ідею фундаментальної спеціальної освіти майбутніх диригентів, здатних розкрити диригентську індивідуальність, специфічні ознаки хорового мислення додаючи, що такі професійні властивості можуть стати підґрунтям творчих умінь нтерпретації твору, артистизму, володіння собою на естраді.

В.Живов серед різних функцій керівника хору виділяє функцію диригента-педагога, здатного встановити контакт з хором, лаконічно й ясно сформулювати свої вимоги і побажання, належним чином реагувати на помилки у виконанні, вміти як режисер спланувати репетицію, завоювати довіру й авторитет, оскільки керівник хору це не тільки музикант, але й педагог-вихователь.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Актуально про педагогіку:

Дидактичні функції історичного краєзнавства
Останнім часом неухильно зростає роль краєзнавства в навчальній і позаурочній роботі. Конкретні знання про свій край повинні увійти до складу обов'язкових базисних знань з історії Батьківщини, а у ряді випадків – з історії ближнього і далекого зарубіжжя. Це відповідає вимогам державного стандарту ш ...

Комунікації: поняття й основні підходи в психології
Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. У спілкуванні виділяють три взаємозалежних сторони: комунікативна сторона спілкування складається в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертают ...

Поняття про навчання та його психологічні механізми
Навчання є системою дидактичних впливів, яка визнача ється змістом, методами, формами пред'явлення навчального матеріалу з метою його засвоєння. Навчанням задається своєрідний еталон засвоєння, обов'язковий для всіх учнів. У визначенні навчання є різні відмінності, що зумовлені різними теоретичними ...

Навігація по сайту

Copyright © 2021 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com