Ретроспектива становлення професії керівника хору

Сторінка 3

Якщо окремо розглядати „ емоційну та чуттєву сферу”, про яку говорить Г.Макаренко, стає зрозумілою необхідність висвітлення грані емоційної сфери, тобто виявлення керівником хору вмінь емоційної поведінки під час диригування. Це означає, що регент як керівник хору повинен бути одночасно і музикантом, і актором. Поетика нового мистецтва, заснована на принципі відображення емоційно-психологічного афекту, потребує вміння настроюватися на певний емоційний тонус, а під час переходу до нового твору вміння чітко і швидко змінювати існуючий домінуючий емоційно-психологічний тонус на інший. Г.Макаренко такий підхід визначає як уміння, що здатне: а) самостійно змінювати власну емоційну домінанту; б) показувати хористам відповідні емоційні модальності; в) оперувати арсеналом засобів мімічної жестикуляції на відміну від жестів хормейстера-доместика.

Отже, на цьому етапі історичного розвитку диригентської професії на основі професійної композиторської творчої хорової практики склалася ієрархія хормейстерської спеціалізації: „уставник”, „головщик”, ”подуставник”, що нагадує сучасну практику розділення роботи в хорі між диригентом, хормейстером¸ концертмейстером.

В.Іванов, досліджуючи практику роботи з хором у Київському Золотоверхньому монастирі, вказує на розподіл функцій між уставниками, які були найобдарованішими і найосвідченішими претенденами з півчих першої станиці, вони володіли музично-теоретичними знаннями, технікою співацького виконання, знали хоровий репертуар, головщиками, які задавали тон у співі і відповідали за чистоту інтонування та підуставниками, що вчили нотній грамоті, розучували твір.

В.Васильєв зазначає, що саме регентські класи Придворної співацької капели у 80-90-х роках XIX століття стали наступним кроком становлення регентства. Їх програма, яку склав М.Римський-Корсаков являла собою гнучку систему підготовки восококваліфікованих спеціалістів хорової справи Важливою ознакою історичного періоду розвитку хормейстерської справи на Україні В.Васильєв вважає появу незалежних від церкви диригента- хормейстера, диригента-інтерпретатора. Він говорить про те, що відповідно до нової спеціальності змінюється й характер навчання від елементарної підготовки до оволодіння композиторською майстерністю, технікою поліфонії, методикою роботи з хором, грою на інструменті.

У процесі подальшого розвитку хорової справи діяльність керівника хору дедалі стає більш багатозначною. Випускники регентських класів М.Лисенко, Я.Степовий, К.Пігров зробили значний внесок у розвиток хормейстерської справи. Самовідданість та масштабність виконавської діяльності В.Лисенка сприяла народженню таких майстрів хорової справи як М.Леонтович, К.Стеценко, Я.Яциневич, Г.Давидовський, П.Демуцький, А.Кошиць, Г.Хоткевич, В. Верховинець та інші, чиє мистецтво розвернулося в благодійних умовах предреволюційого часу. Їх активна організаторська і творча діяльність сприяла виникненню концертуючих хорових колективів (український національний хор, капела бандуристів, капела ім. М.Лисенка, хор Української музичної драми, об’єднаний хор Київської народної консерваторії, капела „Думка”), а також велика кількість аматорських хорів указують на благодійні умови розквіту хорового мистецтва як масового засобу просвіти та виховання. В. Краснощеков зазначає, що у другій половині ХIХ століття у багатьох містах України хорова культура знаходилася на достатньо високому рівні й підтримувалася напівпрофесійними гуртками, філармонічними та хоровими групами.

Масовий хоровий рух та ідейний контроль за хоровим мистецтвом як інструментом формування масової свідомості („репертуарна політика” хору та хормейстера) зумовили потребу в нових професійних якостях керівника хору. Резюмуючи диригентську справу як вияв професійних якостей, Л.Шаміна висловлює власні погляди щодо диригентських якостей керівника хору, який б)повинен: а) знати специфіку самодіяльного хору, вміти працювати з ним; б) вміти працювати зі співаками, не володіючими нотоною грамотою, навиками хорового вокалу; в) розбиратися в особливостях репертуару.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8

Актуально про педагогіку:

Методика підготовки до комбінованого уроку з основ економіки
Готуючись до занять, учитель детально продумує їх цільові установки, зокрема конкретні освітні, розвиваючі та виховні завдання, які він буде вирішувати на кожному етапі уроку. Без цього урок буде мати аморфний характер. Підбираючи навчальний матеріал, слід враховувати такі чинники, як мета уроку; з ...

Автономія учнів як освітня мета
Освіта повинна забезпечити не тільки повноцінний особистісний, соціальний, культурний розвиток, але й готовність до подальшого розвитку до самоосвіти. Одним з основних принципів соціально-розвиваючого навчання є принцип поєднання педагогічного управління та самостійності учнів в формуванні ціннісни ...

Система завдань, спрямованих на розвиток комунікативних умінь учнів з урахуванням міжпредметних зв’язків
Комунікативний підхід до навчання української мови в початкових класах став домінуючим у сучасній методиці й практиці шкільного навчання, що насамперед передбачає засвоєння її безпосередньо через спілкування. Отже, основна увага вчителя зосереджується на мовленнєвій діяльності учнів на уроці. Одноч ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com