Ретроспектива становлення професії керівника хору

Сторінка 3

Якщо окремо розглядати „ емоційну та чуттєву сферу”, про яку говорить Г.Макаренко, стає зрозумілою необхідність висвітлення грані емоційної сфери, тобто виявлення керівником хору вмінь емоційної поведінки під час диригування. Це означає, що регент як керівник хору повинен бути одночасно і музикантом, і актором. Поетика нового мистецтва, заснована на принципі відображення емоційно-психологічного афекту, потребує вміння настроюватися на певний емоційний тонус, а під час переходу до нового твору вміння чітко і швидко змінювати існуючий домінуючий емоційно-психологічний тонус на інший. Г.Макаренко такий підхід визначає як уміння, що здатне: а) самостійно змінювати власну емоційну домінанту; б) показувати хористам відповідні емоційні модальності; в) оперувати арсеналом засобів мімічної жестикуляції на відміну від жестів хормейстера-доместика.

Отже, на цьому етапі історичного розвитку диригентської професії на основі професійної композиторської творчої хорової практики склалася ієрархія хормейстерської спеціалізації: „уставник”, „головщик”, ”подуставник”, що нагадує сучасну практику розділення роботи в хорі між диригентом, хормейстером¸ концертмейстером.

В.Іванов, досліджуючи практику роботи з хором у Київському Золотоверхньому монастирі, вказує на розподіл функцій між уставниками, які були найобдарованішими і найосвідченішими претенденами з півчих першої станиці, вони володіли музично-теоретичними знаннями, технікою співацького виконання, знали хоровий репертуар, головщиками, які задавали тон у співі і відповідали за чистоту інтонування та підуставниками, що вчили нотній грамоті, розучували твір.

В.Васильєв зазначає, що саме регентські класи Придворної співацької капели у 80-90-х роках XIX століття стали наступним кроком становлення регентства. Їх програма, яку склав М.Римський-Корсаков являла собою гнучку систему підготовки восококваліфікованих спеціалістів хорової справи Важливою ознакою історичного періоду розвитку хормейстерської справи на Україні В.Васильєв вважає появу незалежних від церкви диригента- хормейстера, диригента-інтерпретатора. Він говорить про те, що відповідно до нової спеціальності змінюється й характер навчання від елементарної підготовки до оволодіння композиторською майстерністю, технікою поліфонії, методикою роботи з хором, грою на інструменті.

У процесі подальшого розвитку хорової справи діяльність керівника хору дедалі стає більш багатозначною. Випускники регентських класів М.Лисенко, Я.Степовий, К.Пігров зробили значний внесок у розвиток хормейстерської справи. Самовідданість та масштабність виконавської діяльності В.Лисенка сприяла народженню таких майстрів хорової справи як М.Леонтович, К.Стеценко, Я.Яциневич, Г.Давидовський, П.Демуцький, А.Кошиць, Г.Хоткевич, В. Верховинець та інші, чиє мистецтво розвернулося в благодійних умовах предреволюційого часу. Їх активна організаторська і творча діяльність сприяла виникненню концертуючих хорових колективів (український національний хор, капела бандуристів, капела ім. М.Лисенка, хор Української музичної драми, об’єднаний хор Київської народної консерваторії, капела „Думка”), а також велика кількість аматорських хорів указують на благодійні умови розквіту хорового мистецтва як масового засобу просвіти та виховання. В. Краснощеков зазначає, що у другій половині ХIХ століття у багатьох містах України хорова культура знаходилася на достатньо високому рівні й підтримувалася напівпрофесійними гуртками, філармонічними та хоровими групами.

Масовий хоровий рух та ідейний контроль за хоровим мистецтвом як інструментом формування масової свідомості („репертуарна політика” хору та хормейстера) зумовили потребу в нових професійних якостях керівника хору. Резюмуючи диригентську справу як вияв професійних якостей, Л.Шаміна висловлює власні погляди щодо диригентських якостей керівника хору, який б)повинен: а) знати специфіку самодіяльного хору, вміти працювати з ним; б) вміти працювати зі співаками, не володіючими нотоною грамотою, навиками хорового вокалу; в) розбиратися в особливостях репертуару.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8

Актуально про педагогіку:

Психологічні умови розвитку дитячої уяви
Уява – один із важливих психічних процесів, що безпосередньо входять в будь – який творчий процес людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь – яка дитяча продуктивна ...

Стан розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у практиці роботи початкової школи
Для з'ясування стану розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна« у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Він передбачав вивчення досвіду вчителів щодо організації процесу розвитку мислення учнів у практиці початкової школи. Констатуючим експериментом було охоп ...

Особливості стилізації форм рослинного і тваринного світу
Стилізація в декоративно-прикладному мистецтві створює в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного. Водночас вона сприяє логічно вмотивованому використанню відповідних законів об'ємного і площинного формотворення, допомагає авторам досягти в творах ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com