Ретроспектива становлення професії керівника хору

Сторінка 2

В.Іванов досліджує хоровий спів на Україні в останній чверті XVII століття – співацькі школи Запорізької Січі. Він встановив, що в школі вивчалося не тільки письмо та повний репертуар церковного обіходного співу, але й формувалися вокально-виконавські навички. Під керівництвом уставного монастирського уставщика Леоніда в школі навчалося більше 100 учнів на нових музично-педагогічних принципах і стилевих тенденціях: вивчалися не тільки старовинні мелодійні песноспіви, але й багатоголосний (партесний) спів, що набувало теоретичних знань та умінь у вокальному навчанні, заснованому на ірмоногічній грамоті й київській квадратній нотації на основі мелодійного матеріалу межигірського розспіву, що становило міцний інтонаційний фундамент літургійних творів. За свідченням В.Іванова музичне мистецтво на Україні почало помітно професіоналізуватися: на зміну середньовікового співака-монаха приходить творчо активний громадянин-музикант: „реєнт”, „хорист”, „гармонізатор”. Учений додає, що братства як культурно-просвітницькі організації беруть на себе головну турботу про розвиток хорової музики свого часу, оскільки їх хвилюють питання художньої майстерності та професіоналізму співацького мистецтва.

Суттєвою ознакою нового періоду становлення професії керівника хору стала „кристалізація” професії “сочинителя” музики. Пропагандист музичного мистецтва, теоретик, філософ музики Б.Асаф’єв визначає найяскравішого представника цієї нової професії, знатока європейського композиторського ремесла М.Дилецького, що пройшов складний шлях від “заспіваки” у хорі Строганова до регента.

Новий етап розвитку української хорової культури – практичний- зумовив появу спеціальних функцій і відповідних якостей професійного зростання керівника хору, який залишаючись пов’язаним з церковною співацькою традицією, представляв новий тип диригента, визначений терміном “регент”. Г.Макаренко головним призначенням високого рівня підготовки визначає наявність вокальних даних, функцій соліста, вміння композиції та аранжування для виконання церковних обрядів. Перехід від монодійного співу до нової моноголосної музики, яка аранжувалася та записувалася спеціальними знаками („квадратною київською” нотою, або „круглою європейською”) потребувала нових якостей професійної готовності таких, як володіння нотною грамотою та дотримання звуковисотного строю, адже партесний спів значно вплинув на розвиток диригентського мистецтва того історичного періоду. Г.Макаренко порівнює якість виконання перших зразків партесного дво-трьохголосого співу та виконання розвиненого концерту, що вимагало від керівника хору не лише довершеної мануальної техніки, а й збагаченої емоційно-чуттєвої сфери, сталих професійних навичок організації виконавського процесу, більш ровинутих прийомів керування хором.

Г.Макаренко говорить про поширення професіоналізації музичного мистецтва, що вплинуло на розвиток диригентського мистецтва того часу, про перевагу світської спрямованості нового історичного періоду. Автор звертає увагу на факт диригування першими зразками партесного дво-трьоххголосого співу, який визначався найпростішим диригуванням.

Без сумніву цінним для нас є припущення Г. Макаренко про абсолютно “досконалу диригентську техніку”, але такий погляд ми вважаємо завчасним, оскільки у літературі того часу ще не було вироблено єдиного погляду щодо диригентської техніки. Вважалося, що різний вид музики самостійно зумовлює відповідну техніку управління звучанням і всі засоби диригування від мануальних жестів до міміки керівника хору зумовлюються характером самої музики та стилем хорового співу. В музичних трактатах М. Ділецького, І.Коренева, позначках Олександра Мезенця, Памви Беренди, Якоба Штелина, та інших піднімаються питання щодо диригентської техніки. Видатний знаток і майстер керування хором М.Ділецький в „ Мусикійській граматиці” розглядає диригентський жест відповідно до основних метричних одиниць: цілої, половинної, восьмої. Такі зауваження автору необхідні для кращого розуміння значення теоретичних понять – основи диригентської мануальної техніки. Диригентський жест для М.Ділецького – ясна конкретність для пояснення теоретичної абстракції, що однак не дає можливості зробити абсолютні висновки про форми та функції диригентської жестикуляції під час партесного співу, який, звичайно, відрізняється від сучасного диригування.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Актуально про педагогіку:

Сутність групової форми навчання
Групова форма навчання — форма навчальної діяльності учнів на занятті, що характеризується розбиттям учнів на групи; це така форма організації навчального процесу у школі, коли учні, працюючи у малих (2-7 осіб) групах, об'єднані спільною навчальною метою і колективно-розподіленою діяльністю, а вчит ...

Характеристика лінгво-дидактичних підходів до вивчення прикметника в початкових класах
Методика вивчення прикметника обумовлюється його лінгвістичними особливостями. На відміну від іменника і дієслова ця частина мови характеризується несамостійністю своїх граматичних ознак. її основні граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності з такими ж категоріями ім ...

Форми і методи формування екологічних понять
У наш час будь-яка наука має свій понятійний апарат. Без системи понять розвитку науки не відбувалося б. Що ж таке поняття? З психологічної точки зору поняття - це результат узагальнення властивостей одиничних, конкретних предметів і явищ. Найабстрактніші поняття пов'язані з відчуттями, які виникаю ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com