Розвиток мовлення молодших школярів у процесі вивчення частин мови

Статті і корисна інформація » Розвиток мовлення молодших школярів » Розвиток мовлення молодших школярів у процесі вивчення частин мови

Сторінка 1

Співвідношення частин мови – досить істотний показник мовного розвитку дітей. За даними В. П. Вахтьорова, А. Н. Гвоздєва, М. П. Феофанова, діти засвоюють спочатку іменники й дієслова, потім їх мовлення поступово збагачується прислівниками, займенниками й прикметниками. Дослідники зазвичай вказують на дієслівність дитячого мовлення, на недолік у початкових класах тих частин мови, які характеризують дію, і особливо предмет. Але співвідношення вживаних частин мови – наслідок потреб вираження думки. Нам не траплялась, наприклад, така ситуація, щоб учень IV класу, виявивши будь-яку елементарну ознаку предмета, не знайшов би у своєму словнику прикметника, що більш-менш точно передає потрібну думку. Але нам часто трапляється ситуація, коли учень – автор твору сам не прагне виділяти ознаки предметів, якщо немає спеціального завдання вчителя.

Що стосується ознак дії, то зазвичай учні вказують на час і місце дії, але не відзначають якісних її ознак.

Очевидно, співвідношення частин мови визначається рівнем досвіду, інтелектуального розвитку й тими потребами, які виникають в учнів у процесі їхньої діяльності. Наше завдання полягає в тому, щоб з’ясувати, як проходить і завершується оволодіння частинами мови і які зрушення відбуваються у зв’язку із мовним розвитком і зі становленням стилістичної своєрідності мовлення учнів, що відображає, імовірно, мовні закономірності.

Всі самостійні частини мови, крім числівників, вживання яких залежить в основному від тематики текстів, виявляють чітко виражені, але мало інтенсивні тенденції.

Використання іменників рівномірно знижується. Ця тенденція пояснюється тим, що іменники виступають у різноманітних синтаксичних функціях.

Частка прикметників у дитячому мовленні у початковій школі зростає, потім наступає стабілізація. Період оволодіння прикметниками починається до IV класу: в І класі дослідниками відзначається від 1% до 2%, тобто за три роки число вживаних прикметників потроюється.

Дієслівність мовлення учнів значно знижується: частка дієслова падає з 22% до 16%. Причина у зменшенні числа присудків у зв’язку із збільшенням розмірів речення. Оскільки дієслово, як правило, виступає лише в синтаксичній ролі присудка, то ріст числа другорядних членів речення сприяє зменшенню використання дієслів.

Вживання займенників зростає досить швидко. Займенник широко використається молодшими школярами й навіть дошкільнятами. Функція займенника як «замінника» конкретної самостійної частини мови, практично засвоюється дітьми задовго до приходу в школу. Однак коло використовуваних займенників обмежене: це особові займенники, вказівні «той», «цей» і деякі інші, присвійні «мій», «твій» і ін., заперечні «ніхто», «нічого». Отже, в початкових класах поступово розширюється коло активних займенників. Школярі використовують питально-відносні займенники, невизначені, означальні займенники.

Безособово-предикативні слова виявляють слабко виражену тенденцію до зниження використання.

Співвідношення частин мови у творах учнів досліджували В. П. Вахтеров, М. П. Феофанов, И. Е. Синиця, В. С. Філатов, Н. И. Жинкін і інші.

Ці дослідження дозволяють зробити висновок про те, що співвідношення між частинами мови (як і більшість інших характеристик) мають відносну стійкість.

Вище відзначалося, що тенденції використання різних частин мови не мають високої інтенсивності. Тому особливо важливо зіставити співвідношення, характерні для учнівського мовлення, з відповідними нормами сучасного літературного мовлення. На жаль, у лінгвостатистичних дослідженнях не спостерігається єдності у виділенні функціонально-стилістичних видів мовлення.

Тенденції використання частин мови не є цілком самостійними, вони визначаються розвитком синтаксичного ладу мовлення. Поява більшості частин мови і їхніх форм у мовній практиці дітей обумовлена тенденціями побудови речень і певних типів словосполучень.

Дослідження співвідношень частин мови може допомогти в вирішенні наступних методичних питань: по-перше, знання зразкових «норм» вживання кожної частини мови допоможе в аналізі мовлення учнівських творів і в їхній оцінці; по-друге, наведений матеріал може бути використаний для складання вправ за відповідними темами граматичного курсу; по-третє, загальні характеристики складу мовлення можуть послужити лінгвостатистичною основою для стильової диференціації в процесі розвитку зв’язного мовлення учнів (у різних стилях – різні співвідношення частин мови). Та елементарна стилістична робота, що проводиться в цей час у школах, такої основи не має.

Страницы: 1 2 3 4 5

Актуально про педагогіку:

Процес виховання естетичної культури підлітків, як основа експериментального дослідження
Сучасний соціокультурний, економічний розвиток країни, процеси глобалізації, інформатизації суспільства не применшують, а навпаки, поглиблюють значимість морально-естетичного виховання людини. Прояви негативних явищ у підлітковому й молодіжному середовищі, подвійність моралі в певній його частини, ...

Критерії відбору мовних мінімумів
Основними критеріями відбору є такі: сполучуваність, тобто здатність поєднуватися з іншими одиницями у мовленні; семантична цінність, тобто висловлювання за допомогою важливих понять з різних сфер людської діяльності; стилістична необмеженість (перевага не надається конкретному стилю). У зв’язку з ...

Використання наочності при вивченні граматики і правопису
Однією з важливих передумов свідомого засвоєння матеріалу з граматики й орфографії є використання наочності. Використання наочності при вивченні граматики й орфографії раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює процес викладання, економить час і енергію, допомагає зосередити увагу учнів на найбільш важ ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com