Самовиховання викладача

Сторінка 1

Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. Для педагога робота над собою – необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму. Це цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній викладач з об’єкта виховного впливу (Я – студент, нехай мене навчать) перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності (Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього): самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобутки професійного зростання, займається самоосвітою. Без такої роботи розвитку власної майстерності не уявляли собі навіть найталановитіші педагоги.

Самовиховання починається з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і реальними можливостями. Мотивом роботи над собою є розуміння невідповідності між «Я»-реальним та «Я»-ідеальним. Це можливо в тому разі, якщо у майбутнього викладача є професійний ідеал і здатність до самопізнання.

Людина пізнає себе через самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання, самопрогнозування.

Самоаналіз – це аналіз свого внутрішнього світу, своєї діяль-ності. Сутність самоаналізу полягає у зіставленні запланованого з тим, що зроблено або могло бути зроблено, у виокремленні певних рис, якостей для докладного вивчення. Здійснюючи самоаналіз, майбутній викладач критично оцінює себе: аналізує успіхи спілкування на практиці, бере до уваги свій попередній досвід, дивиться на себе очима своїх друзів, викладачів. Зіставлення різних позицій щодо окремих якостей особистості та професійної позиції в цілому (ставлення до людини, відповідальність, ініціативність, здатність впливати на інших тощо) дає уявлення про реальну картину розвитку, яку доцільно сприймати неупереджено.

На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонент самосвідомості, що містить поряд зі знанням про себе оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Важливою є вимога до самооцінки – її адекватність реальному рівневі розвитку. Небажана як завищена, так і занижена самооцінка.

Обмірковуючи свій шлях до ідеалу, ми аналізуємо поелементно наші реалії, обираючи для активного впливу ті риси професійного обличчя, які потребують розвитку. Так, дійшовши на підставі аналізу висновку про те, що найневідповіднішою рисою у нашій професійній характеристиці є невпевненість у собі, яка дестабілізує поведінку на людях, гальмує активність, ми маємо усвідомити, визнати цю рису в собі і відчути своє ставлення до поведінки, обтяженої невпевненістю. Самопрогнозування як вироблення установки на самозміну накреслить нам план-схему зміни нашої поведінки і ставлення, що в комплексі може бути поштовхом до послідовної роботи над собою: пошуку шляхів, засобів самовиховання та організації досвіду опанування різними прийомами подолання негативного стану.

Копітка робота над собою дасть викладачеві змогу виробити власний індивідуальний стиль педагогічної діяльності як ознаку творчого рівня педагогічної майстерності.

Уміння розуміти викладачем, що таке загальна культура викладача, для чого вона потрібна, є одним з головних чинників успішної роботи викладача. Іншим чинником є уміння генерувати в собі ці критерії, вчитися їм і вміти впроваджувати їх в свою педагогічну діяльність.

Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мовлення педагога, що є одним з важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, поставлений голос, ритмічне дихання і розумне сполучення мовлення з мімікою та жестами.

Крім названих, до вмінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власний психічний стан; викликати «на замовлення» відчуття подиву, радості, гніву та ін.; володіти технікою інтонації для вираження різних відчуттів (прохання, вимоги, запитання, наказ, порада, побажання і т. ін).

Уміння в сукупності допомагають викладачу ВНЗ йти до головної своєї мети – бути професіоналом.

Оволодіння педагогічною технікою – шлях до свідомого формування індивідуального виду діяльності. Викладач немислимий без уміння привертати і утримувати увагу, переконувати, викликати інтерес, впливати на настрій. Взаємовідносини, які виникають у процесі педагогічної взаємодії, не мають бути стихійними. Позитивні, турботливі, чуйні, довірливі взаємовідносини між викладачем і студентами впливають на успішність педагогічної діяльності, психологічний мікроклімат, авторитет викладача, самооцінку студентів, їхню задоволеність перебуванням у колективі.

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Організація та методи дослідження особливостей пам’яті молодших школярів
Характеристика вибірки. У дослідженні брали участь учні молодших класів Козелецької ЗОШ I-III ступенів №3, смт. Козелець у кількості 20 дітей, з яких 12 – дівчат та 8 – хлопців, віком 9-10 років. Дослідження проводилось з січня по березень 2011 року. Дослідження проводилося в два етапи: 1. На першо ...

Історія відкриття
Ще в давнину людина помічала, що повітря чинить тиск на наземні предмети, особливо під час негоди і ураганів. Вона користувалася цим тиском, змушуючи вітер рухати вітрильні судна, обертати крила вітряних млинів. Однак довго не вдавалося довести, що повітря має тиск. Тільки в XVII столітті був поста ...

Принцип систематичності
Історичний досвід суспільного розвитку переконливо показує, що поза системою виконати завдання навчання неможливо. На основі теорії пізнання діалектичного матеріалізму можна розкрити залежність системи в навчанні від загальних законів розвитку навколишнього світу. Навчання ставить завдання пізнати ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com