Самовиховання викладача

Сторінка 1

Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. Для педагога робота над собою – необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму. Це цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній викладач з об’єкта виховного впливу (Я – студент, нехай мене навчать) перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності (Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього): самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобутки професійного зростання, займається самоосвітою. Без такої роботи розвитку власної майстерності не уявляли собі навіть найталановитіші педагоги.

Самовиховання починається з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і реальними можливостями. Мотивом роботи над собою є розуміння невідповідності між «Я»-реальним та «Я»-ідеальним. Це можливо в тому разі, якщо у майбутнього викладача є професійний ідеал і здатність до самопізнання.

Людина пізнає себе через самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання, самопрогнозування.

Самоаналіз – це аналіз свого внутрішнього світу, своєї діяль-ності. Сутність самоаналізу полягає у зіставленні запланованого з тим, що зроблено або могло бути зроблено, у виокремленні певних рис, якостей для докладного вивчення. Здійснюючи самоаналіз, майбутній викладач критично оцінює себе: аналізує успіхи спілкування на практиці, бере до уваги свій попередній досвід, дивиться на себе очима своїх друзів, викладачів. Зіставлення різних позицій щодо окремих якостей особистості та професійної позиції в цілому (ставлення до людини, відповідальність, ініціативність, здатність впливати на інших тощо) дає уявлення про реальну картину розвитку, яку доцільно сприймати неупереджено.

На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонент самосвідомості, що містить поряд зі знанням про себе оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Важливою є вимога до самооцінки – її адекватність реальному рівневі розвитку. Небажана як завищена, так і занижена самооцінка.

Обмірковуючи свій шлях до ідеалу, ми аналізуємо поелементно наші реалії, обираючи для активного впливу ті риси професійного обличчя, які потребують розвитку. Так, дійшовши на підставі аналізу висновку про те, що найневідповіднішою рисою у нашій професійній характеристиці є невпевненість у собі, яка дестабілізує поведінку на людях, гальмує активність, ми маємо усвідомити, визнати цю рису в собі і відчути своє ставлення до поведінки, обтяженої невпевненістю. Самопрогнозування як вироблення установки на самозміну накреслить нам план-схему зміни нашої поведінки і ставлення, що в комплексі може бути поштовхом до послідовної роботи над собою: пошуку шляхів, засобів самовиховання та організації досвіду опанування різними прийомами подолання негативного стану.

Копітка робота над собою дасть викладачеві змогу виробити власний індивідуальний стиль педагогічної діяльності як ознаку творчого рівня педагогічної майстерності.

Уміння розуміти викладачем, що таке загальна культура викладача, для чого вона потрібна, є одним з головних чинників успішної роботи викладача. Іншим чинником є уміння генерувати в собі ці критерії, вчитися їм і вміти впроваджувати їх в свою педагогічну діяльність.

Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає розвиток мовлення педагога, що є одним з важливих виховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, поставлений голос, ритмічне дихання і розумне сполучення мовлення з мімікою та жестами.

Крім названих, до вмінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власний психічний стан; викликати «на замовлення» відчуття подиву, радості, гніву та ін.; володіти технікою інтонації для вираження різних відчуттів (прохання, вимоги, запитання, наказ, порада, побажання і т. ін).

Уміння в сукупності допомагають викладачу ВНЗ йти до головної своєї мети – бути професіоналом.

Оволодіння педагогічною технікою – шлях до свідомого формування індивідуального виду діяльності. Викладач немислимий без уміння привертати і утримувати увагу, переконувати, викликати інтерес, впливати на настрій. Взаємовідносини, які виникають у процесі педагогічної взаємодії, не мають бути стихійними. Позитивні, турботливі, чуйні, довірливі взаємовідносини між викладачем і студентами впливають на успішність педагогічної діяльності, психологічний мікроклімат, авторитет викладача, самооцінку студентів, їхню задоволеність перебуванням у колективі.

Страницы: 1 2

Актуально про педагогіку:

Особливості розвитку комунікативних умінь і навичок у молодших школярів
Людське „Я", внутрішній зміст особистості виникає і формується не само по собі, а тільки в процесі спілкування з тими, хто оточує, де складаються певні особистісні взаємовідносини. І від того, який характер відносин дитини з тими, хто оточує, багато в чому залежить, які саме особистісні якості ...

Класифікація методів навчання
Насамперед зазначимо, що питання про класифікацію методів навчання залишається у педагогіці дискусійним. Академік Ю.К. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання на основі вирізнення в їхній структурі трьох органічно пов'язаних компонентів — мотиваційного, організаційно-дійового і контрол ...

Стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді
На домашню роботу покладаються важливі функції навчання, виховання і розвитку. Але, на жаль, в практиці ці функції не завжди реалізуються, оскільки основну увагу вчитель скеровує на проблеми уроку. З метою вивчення проблеми організації домашньої роботи в початкових класах у методичній літературі і ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com