Зарубіжні психологи про проблему спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності. Воно виступає як процес взаємодії між людьми, в ході якого відбувається обмін інформацією пізнавального і емоційно-оцінного характеру.

Спілкування у психології досліджувало багато зарубіжних вчених, зокрема Ф. Хайдером, Е. Джонсом, К. Девісом, Г. Келлі, Л. Стріклендом та ін. серед основних проблем спілкування вони виокремили наступні:

Сторони спілкування:

комунікативна – обмін інформацією;

інтерактивна – взаємодія між людьми за допомогою дій і вчинків;

перцептивна – сприймання і розуміння людини людиною.

Педагогічне спілкування. Під ним розуміють систему, прийоми і навички взаємодії педагога і учнівського колективу, змістом якої є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу і організація взаєморозуміння.

Вербальна комунікація – це процес спілкування за допомогою мови.

Мова – система словесних знаків, яка опосередковує психічну (насамперед інтелектуальну) діяльність (див. мал. 1).

Мал. 1

Засобами невербальної комунікації є міміка, жести, інтонації, паузи, сміх, сльози, фізіогномічна маска, обмін предметами, дистанція між партнерами та ін.

Також зарубіжна психологія розглядала спілкування у контексті міжособистісної взаємодії.

Соціальна норма – це прийнятий в суспільстві зразок поведінки, який регламентує взаємодію і взаємовідносини людей.

Роль – нормативно схвалений зразок поведінки, який очікується оточуючими від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Такт проявляється в здатності і вмінні людини безпомилково точно приписувати іншим сподівання того, що вони готові від неї почути або в ній побачити.

Психологічними механізмами сприймання людини людиною є ідентифікація, рефлексія і стереотипізація.

Ідентифікація – це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення її характеристикам самого суб’єкта. Рефлексією називають усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається партнером по спілкуванню.

Стереотипізація – це класифікація форм поведінки і інтерпретація їх причин шляхом віднесення до уже відомих чи ніби відомих явищ.

Каузальною атрибуцією називають причинне пояснення вчинків іншої людини шляхом приписування їй почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки.

Вперше досліджувалась Ф. Хайдером. Загальна схема, яка розкриває структуру каузальної атрибуції, запропонована Е. Джонсом і К. Девісом. Значний вклад в розробку цієї проблеми внесли праці Г. Келлі, Л. Стрікленда, та ін.

Актуально про педагогіку:

Групова та колективна форма організації діяльності студентів. Історія виникнення
Докорінна зміна освітньої мети в кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) переорієнтовує процес навчання у вищій школі на особистість студента. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає організацію навчального процесу з врахуванням особливостей індивідуального розвитку ...

Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей
Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: “Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі”. Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігров ...

Обґрунтування необхідності впровадження в учбовий процес технічних засобів навчання
Упровадження технічних засобів навчання (ТЗН) в навчальний процес, що багатьма дослідниками визначається як технологічна революція в освіті, почалося з розробки перших програм аудіовізуального навчання в 30-х роках у США. У вітчизняній школі ці засоби з'являються в 40-х роках. Із середини 50-х рокі ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com