Зарубіжні психологи про проблему спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності. Воно виступає як процес взаємодії між людьми, в ході якого відбувається обмін інформацією пізнавального і емоційно-оцінного характеру.

Спілкування у психології досліджувало багато зарубіжних вчених, зокрема Ф. Хайдером, Е. Джонсом, К. Девісом, Г. Келлі, Л. Стріклендом та ін. серед основних проблем спілкування вони виокремили наступні:

Сторони спілкування:

комунікативна – обмін інформацією;

інтерактивна – взаємодія між людьми за допомогою дій і вчинків;

перцептивна – сприймання і розуміння людини людиною.

Педагогічне спілкування. Під ним розуміють систему, прийоми і навички взаємодії педагога і учнівського колективу, змістом якої є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу і організація взаєморозуміння.

Вербальна комунікація – це процес спілкування за допомогою мови.

Мова – система словесних знаків, яка опосередковує психічну (насамперед інтелектуальну) діяльність (див. мал. 1).

Мал. 1

Засобами невербальної комунікації є міміка, жести, інтонації, паузи, сміх, сльози, фізіогномічна маска, обмін предметами, дистанція між партнерами та ін.

Також зарубіжна психологія розглядала спілкування у контексті міжособистісної взаємодії.

Соціальна норма – це прийнятий в суспільстві зразок поведінки, який регламентує взаємодію і взаємовідносини людей.

Роль – нормативно схвалений зразок поведінки, який очікується оточуючими від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Такт проявляється в здатності і вмінні людини безпомилково точно приписувати іншим сподівання того, що вони готові від неї почути або в ній побачити.

Психологічними механізмами сприймання людини людиною є ідентифікація, рефлексія і стереотипізація.

Ідентифікація – це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення її характеристикам самого суб’єкта. Рефлексією називають усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається партнером по спілкуванню.

Стереотипізація – це класифікація форм поведінки і інтерпретація їх причин шляхом віднесення до уже відомих чи ніби відомих явищ.

Каузальною атрибуцією називають причинне пояснення вчинків іншої людини шляхом приписування їй почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки.

Вперше досліджувалась Ф. Хайдером. Загальна схема, яка розкриває структуру каузальної атрибуції, запропонована Е. Джонсом і К. Девісом. Значний вклад в розробку цієї проблеми внесли праці Г. Келлі, Л. Стрікленда, та ін.

Актуально про педагогіку:

Організація навчального процесу із використанням комп’ютерних дидактичних засобів
Комп’ютерне забезпечення уроків математики в початковій школі потребує належного прикладного програмного забезпечення (ППЗ). Вибір програм та розробка дидактичних комп’ютерних засобів здійснюється вчителем на основі наступних принципів: Доступність. В цьому принципі сконцентровані такі ідеї, як від ...

Видатні педагоги про значення та організаційні роботи з дітьми різновікових груп
Історія розвитку освіти і історія розвитку суспільства невіддільні один від одного. Якби ми почастіше згадували цю стару істину, то багато зльотів і падіння в житті цивілізацій не здавалися б нам такими нез'ясовними чудесами. Сьогодні Європа з подивом і настороженістю продовжує обговорювати феномен ...

Структура художньо-творчого мислення
Науковців давно цікавила проблема художньо-творчого мислення. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, вина ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com