Досвід як філософська,соціальна, культурно-освітня категорія

Сторінка 1

Передача накопиченого досвіду властива людському суспільству. Досвід є одним з головних чинників подальшого розвитку суспільства.

З цих тверджень випливає, що людина від народження не має готових форм поведінки. А це свідчить про те, що вона розвивається шляхом засвоєння досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Кожне нове покоління не відкриває світ знов – не визначає закони всесвіту, не затверджує нових правил поведінки в соціумі. Усього цього воно набуває протягом свого життя у процесі збагачення власного досвіду.

Ми вважаємо, що досвід повинен розглядатися як сукупність загальнолюдського досвіду та власного досвіду, який накопичується впродовж життя людини в активній діяльності.

Особистісний досвід кожного суб’єкта формується в у процесі пізнання, у результаті власної практичної діяльності, і чим досвіченіша людина, чим різноманітніша її діяльність,тим повнішим стає її сформований досвід.

Поняття «досвід» є предметом дослідження багатьох наук. Починати аналіз такої багатогранної категорії, на нашу думку, доцільно з фундаментальних дисциплін. А саме з – філософії.

Проблема досвіду була актуальною в різні часи прихильників різних філософських течій, його тлумачили як засноване на практиці почуттєво-емпіричне пізнання дійсності; у широкому розумінні єдність умінь та знань.

Різні філософські школи розглядали досвід як основу знань, проте по-різному оцінювали шляхи виникнення досвіду. З позиції емпіриків та сенсуалістів надійним джерелом знань є відчуття, і саме тому в знаннях немає нічого такого, чого б раніше не було у відчуттях.

Серед науковців, які дотримувалися емпіричного напрямку в науці, існувало дві точки зору щодо категорії «досвід». Представники першої групи – ідеалістичного емпіризму (Берклі, Д. Юм) - вважали, що досвід це лише сукупність почуттів, тим самим вони заперечували, що досвід не залежить від об’єктивної реальності. Однак, людина не існує поза суспільством, вона постійно взаємодіє з іншими людьми та предметами об’єктивного світу. Ф. Бекон, Гоббс, Дж. Локк, Д. Дідро, Гельвецій – представники матеріалістичного емпіризму виходили з того, що основою досвіду є матеріальний світ.

Раціоналісти вважали, що досвід особистості є взаємодія чуттєвого та раціонального, емпіричного та інтелектуального, інтуїтивного та теоретичного (Р. Декарт, Б. Спіноза, Лейбніц ). Досвід особистості не може базуватися лише на емоційній та інтуїтивні сферах людського буття, бо вони не забезпечують ясних знань. Вони стверджували, що розум має здатність до інтелектуальної інтуїції – збагнення істини безпосередньо, минаючи чуттєво-емпіричний рівень пізнання.

Класики німецької філософії – І. Кант та Г. Гегель зверталися до проблеми аналізу досвіду в домарксистський період. Так, І. Кант заперечував теорію сенсуалістів про сукупність почуттів, а також піддавав критиці положення раціоналістів щодо інтелектуальної інтуїції. Відповідно до філософських поглядів І. Канта, люди володіють апріорними формами розуму, завдяки яким здійснюється синтез відчуттів, їхнє категоріальне впорядкування за схемою, виробленою продуктивною уявою. Однак, уже в Г. Гегеля досвід ідеалістично виводиться з руху свідомості, що ставить перед собою мету. Тобто, за Гегелем, досвід можна представити як процес отримання нових знань під час власної діяльності.

Матеріалісти та ідеалісти зробили істотний внесок у дослідження проблеми досвіду. Матеріалісти визнавали зовнішнє, об’єктивне, незалежне від свідомості джерело досвіду. Домарксистський матеріалізм розглядав досвід лише як результат пасивного сприйняття зовнішнього світу.

По-різному трактували досвід представники ідеалізму, різновидами якого є прагматизм та інструменталізм, які розглядають досвід як план використання речей; екзистенціалізм вбачає в досвіді внутрішній світ безпосередніх переживань суб’єкта; неопозитивізм (досвід як різні стани свідомості суб’єкта, тлумачення питання про об’єктивний зміст знання як псевдопитання), а також деякі постпозитивістські концепції.

Представники теорії діалектичного матеріалізму трактують досвід, як об’єктивний зміст діяльності людини, який залежить від розвитку практичної й пізнавальної їх діяльності у ході перетворення ними або зовнішнього світу, або самих себе.

У сучасних філософських дослідженнях виокремлюється декілька підходів до визначення сутності досвіду. Одні дослідники (Н. Єсипчук, В. Табачківський, Н. Тарасенко), по суті, ототожнюють досвід з практикою. Дійсно, досвід формується в процесі практичної діяльності, але ототожнення самого процесу (практики) з одним із його результатів (досвідом) було б помилковим. До того ж досвід відрізняють засвоєння його соціальними суб’єктами (у практиці суб’єкт може діяти не самостійно й не збагачуватися досвідом); закінченість та переривчастість у накопиченні всіх видів досвіду (у практиці процес взаємодії суб’єкта та об’єкта не завжди відбувається безперервно). Безперервно накопичується лише сукупний досвід, тобто життєвий.

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Загальне поняття про інтерес
В контакті з навколишнім світом людина стикається з новими предметами і сторонами діяльності. Коли в силу тих чи інших обставин що-небудь набуває деяке значення для людини, воно може викликати в неї інтерес — специфічну спрямованість на нього особистості. Вчення про інтерес посідало значне місце в ...

Класифікація олігофреній
На підставі якісного аналізу своєрідності дефектного розвитку при різних формах олігофренії професор М.С. Певзнер розробила чітку класифікацію олігофреній, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та вихова ...

Принципи виробничого навчання
Процес навчання в професійно-технічних училищах вимагає від викладачів і майстрів дотримання в своїй повсякденній педагогічній діяльності слідуючих положень, правил, законів, названих дидактичними принципами: високого рівня навчання; систематичності і послідовності навчання; наглядності навчання; д ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com