Методологічні аспекти організації експериментально-дослідницької роботи

– опитувальник на визначення адаптивних здібностей особистості до стресу (В. Розов) ;

– методика на визначення самооцінки психічних станів (за Г. Айзенком);

– опитувальник способів реагування на конфліктні ситуації К. Томаса Розов В.;

– методика на визначення рівня особистісної тривожності (Ч. Спілбергера);

– методика вивчення компетентності у спілкуванні, оцінка рівня товариськості (В.Ф. Ряховського);

– анкета для визначення рівня стресостійкості студентської молоді.

Для визначення основних чинників виникнення стресових ситуацій серед студентів вищого навчального закладу ми використали розроблену нами анкету. Анкетування стосувалось таких аспектів:

обізнаності студентів щодо поняття «стресу»;

частоти та тривалості перебування студентів у стресових ситуаціях;

причин, що найбільше впливають на виникнення стресових станів;

рекомендацій щодо запобігання стресу;

дій щодо подолання стресових станів.

Концептуальною основою опитувальника адаптивності до стресу (АС) є дослідження адаптивності як полісистемної властивості інтегральної індивідуальності, як здібності, що включає в себе підсистеми індивідних, особистісних і суб’єктивних властивостей, які забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах травматичного стресу з мінімальними витратами індивідуальних психофізіологічних ресурсів та збереження психічного та соматичного здоров’я [Розов В., 2006, 60].

Відповідно до сучасних досліджень, структура здібностей до адаптації в умовах травматичного стресу включає 8 складових:

управління психофізіологічними станами, сильними емоціями;

управління сном і сновидіннями;

конструктивне й адаптивне мислення;

самоорганізація часу власного життя;

уміння встановлювати і розвивати позитивні підтримуючі міжособистісні стосунки, надавати й приймати емоційну підтримку;

упевненість та асертивна поведінка;

регуляція мимовільних фізіологічних функцій, розвиненість фізичних якостей та уміння досягати та підтримувати оптимального фізичного стану;

оптимізм та почуття гумору.

Відповідно опитувальник АС має 8 основних шкал і одну контрольну шкалу «неправди»:

1. Шкала «Оп» – шкала оптимістичності.

2. Шкала «СП» – шкала соціальної підтримки.

3. Шкала «АМ» – шкала адаптивного мислення.

4. Шкала «СС» – шкала сну і сновидінь.

5. Шкала «Вп» – шкала впевненості у собі.

6. Шкала «УПФС» – шкала управління психофізіологічним станом.

7. Шкала «СР» – шкала соматичної регуляції.

Шкала «СЧЖ» – шкала самоорганізації часу життя.

Шкала «Неправди».

Одним із основних чинників виникнення стресових ситуацій є тривожність людини. Тривожність – індивідуально-психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривоги при очікуванні несприятливого розвитку подій.

У сучасній психології домінує теорія про природну основу тривожності, яка формується в процесі життя під впливом соціальних і особистісних причин. У дошкільному та молодшому шкільному віці основною причиною тривожності є неправильне, деспотичне ставлення батьків до дитини. У дорослому віці виникнення тривожності можуть спричинити внутрішні конфлікти особистості. Іноді тривожність є показником неблагополучного особистісного розвитку. Вона може бути передвісником неврозу або результатом складної фізичної або психічної травми. Зазвичай тривожність підвищується при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях. Тривожність як психічне явище вперше описав З. Фройд .

За стабільністю проявів виділяють особистісну і ситуативну (реактивну) тривожність. Особистісна тривожність – це індивідуальна риса особистості людини, яка відображає її схильність до емоційних негативних реакцій на різні життєві ситуації, що несуть у собі загрозу її Я (самооцінці, рівню домагань, ставленню до себе і т.ін.). Ситуативна тривожність – це внутрішній стійкий стан тривожності як поведінкова реакція на певні життєві ситуації.

Актуально про педагогіку:

Системний аналіз планування підготовки кваліфікованих працівників
Об'єктивний механізм планомірності припускає підтримкою пропорційності між масою і структурою суспільних потреб. Дія закону планомірного розвитку стосовно сфери професійно-технічної освіти означає суспільну необхідність прямого, свідомого регулювання процесу планування підготовки кваліфікованих пра ...

Зв’язок методики з іншими науками
МВІМ як самостійна педагогічна наука пов’язана з багатьма іншими науками і використовує виявлені ними факти і закономірності. Лінгвістика, психологія і психолінгвістика, педагогіка – знаходяться у тіснішому зв’язку з методикою, ніж інші науки, які вивчають мовлення чи процес передачі інформації. То ...

Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики
Соціальна педагогіка як науковий напрям виникла у середині XIX ст., у період розквіту філософії, становлення соціології, коли педагогіка більш-менш “з’ясувала” свої внутрішні проблеми щодо самовизначення і могла звернутися до “зовнішніх”. Саме в той час людство шукало шляхів трансформації та вдоско ...