Основні напрямки використання народної педагогіки у виховному та начальному процесах

Прогресивним кроком у цьому напрямку є розробка «Концепції школи нової генерації – української національної школи-родини», яка здійснена науковцями Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом його директора, академіка Академії наук вищої школи П.Кононенка. Українська національна школа-родина − це не лише новий тип школи, це насамперед новий підхід до освіти. Школа нового українознавчого типу створює умови для взаєморозкриття добрих починань батьків, учителів, друзів школи, а також акцентує увагу на тому доброму, талановитому, що є в кожній дитині. Така школа дає змогу кожному вихованцеві реалізувати себе, а вчителі допоможуть, щоб талант учня був помічений.

Т.Усатенко виділяє «першорядні вартості, що сягають до універсалій і є основою функціонування школи нового типу». До них відносять:

– дитина – вчитель – батьки – держава, інші люди, що беруть участь у функціонуванні школи;

− спілкування з природою, довкіллям, людиною;

− звичаєвість: традиції, свята, звичаї, обряди, побут;

− спів, рух, харчування, ритми, колір, звук;

− будівля, обійстя.

Особливо актуальною є концепція школи-родини у ланці початкової освіти. Дітям початкових класів школа, яка нагадує сім’ю, особливо імпонує. У процесі навчання та виховання в ній по суті стають відсутніми «пороги» між сім’єю і школою.

Проблему сімейної педагогіки у спадщині В.Сухомлинського досліджував Л.Лазарук. На його думку, видатний вчений надавав сім’ї ключову роль у формуванні та розвитку дитячої особистості, бо «сімейне середовище зберігає, утверджує і водночас формує ціннісно-смислову сферу дитячої особистості на основі прийняття останньою соціально значущих норм, переконань та ідеалів». Зі вступом дитини до школи виховні впливи сім’ї поглиблюються і посилюються цілеспрямованими педагогічними впливами. В. Сухомлинський обґрунтовує необхідність дотримання єдиних вимог сім’ї та школи до виховного процесу, вбачаючи в цьому важливу умову аксіогенезу школяра. Розглядаючи процес виховання людини як свідоме засвоєння нею етичних, естетичних, духовних цінностей нації і людства в цілому, великий педагог пропонує систему роботи з батьками, яка передбачає кілька етапів. Перший – організація дружнього, цілеспрямованого батьківського колективу на основі спільних інтересів – виховання дитини. Наступний етап − педагогічна просвіта батьків: лекції і бесіди у педагогічній школі просвітницького характеру.

М. Стельмахович та І. Червінська вважають, що «вчителі спільно з батьками мають змогу не просто «зв’язувати» школу з сім’єю чи сім’ю зі школою, як до тепер бувало, а забезпечувати повну гармонію у їх навчально-виховній взаємодії». Це можливо за умов, коли діти зростають у міцній, здоровій і щасливій сім’ї, а в школі домінує доброзичлива атмосфера щирих, теплих, лагідних родинних взаємин. У такому разі стосунки між учителями й учнями стають як між дітьми і батьками, а стосунки між учнями як між братами й сестрами. Водночас утверджується життєвий оптимізм, радість перебування серед однокласників, потяг до успішного навчання і чемної поведінки з виявом добра і милосердя у ставленні до ближнього, віри, надії і любові. «Єдність у сім’ї, базована на кровній і свояцькій спорідненості, згуртованість у школі, викликана спільністю навчальних інтересів, оволодінням грамотністю, здобуттям нових знань і глибшим пізнанням навколишнього світу й самого себе, виливаються у єдність українського народу, нації загалом».

Етнопедагогічна основа української національної школи-родини будується на широкому використанні всіх компонентів навчально-виховної мудрості нашого народу, а саме: українських народних – родинознавства (фамілістики), дитинознавства (педології), домашнього (хатнього) виховання, дидактики, деонтології, педагогіки народного календаря, козацької педагогіки, педагогіки опіки тощо.

Актуально про педагогіку:

Становлення соціальної педагогіки як науки та суспільної практики
Соціальна педагогіка як науковий напрям виникла у середині XIX ст., у період розквіту філософії, становлення соціології, коли педагогіка більш-менш “з’ясувала” свої внутрішні проблеми щодо самовизначення і могла звернутися до “зовнішніх”. Саме в той час людство шукало шляхів трансформації та вдоско ...

Форми та методи практичного навчання
У нашій дипломній роботі до методів практичного навчання віднесено: пояснення, розповідь, бесіду, демонстрування, ілюстрування, самостійне спостереження, вправи, самостійне виконання виробничих завдань, лабораторний метод, виробничо-практичний метод. Охарактеризуємо означені методи практичного навч ...

Суть пояснювального читання
У програмі зазначалося, що " . пояснювальним читанням називається таке заняття, яке, маючи на меті навчити дітей розуміти читане, складається з читання, що супроводжується бесідою вчителя з учнями, тобто річ тут не в тому, щоб пояснювати різні незрозумілі слова і вирази, а в тому, щоб доводити ...