Основні напрямки використання народної педагогіки у виховному та начальному процесах

Статті і корисна інформація » Застосування методів і засобів народної педагогіки у практиці шкільної освіти » Основні напрямки використання народної педагогіки у виховному та начальному процесах

Сторінка 1

Предметом етнопедагогіки є досвід навчання й виховання дітей, накопичений конкретним етносом за тривалий час його існування. Безумовно, використання накопиченого українським народом досвіду у вихованні є цінним джерелом для відродження й становлення національного виховання і навчання, оскільки воно відповідає українській вдачі, менталітету, особливостям національного характеру.

Успіх використання цього досвіду в сучасних умовах залежить від ретельного врахування її специфічних особливостей, які полягають у наступному.

Перше. На відміну від офіційної, народна педагогіка виключає колективні форми виховання, акцентуючи увагу на його індивідуалізації. Не випадково навіть вік дитини в етнопедагогіці визначається не кількістю років, а тим, що дитина може і вміє робити своїми руками. О.Будник вказує на те, що «господарське виховання в народній педагогіці носило свідомий характер і зводилось до привчання дітей з 5-6-річного віку до праці».

Дорослі залучали їх до різних видів трудової діяльності. Як засвідчують наукові дослідження, діти були зайняті у 85 видах господарськи-побутової праці, не беручи до уваги поле, сад, город. У традиційній українській сім’ї панувала думка: все, що роблять дорослі, різною мірою можуть виконувати діти. М. Стельмахович підкреслює, що хлопчика 7-8 років називали «пастушком», а пасли діти спочатку гусей, потім овець, кіз, корів і коней. Про юнака віком 16 років казали: «Вже, слава Богу, косар». Таке раннє залучення дітей до господарської роботи давало їм можливість відчути життєву необхідність щоденної праці, потребу сім’ї в їх допомозі та, безперечно, відповідальність за роботу.

Друге. У народній педагогіці проглядається ідея розвитку природних задатків дітей із раннього віку. Як правило, діти продовжували справу батьків. І в цьому є певна логіка, оскільки майстерність у будь-якій справі вдосконалювалася з кожним поколінням, бо дитина виростала в атмосфері певної професійної здатності. Наприклад, батько-хлібороб повчав свого сина, що хліборобство – найголовніша професія на землі. Доводив це не на словах, а ділом, коли брав хлопчика в поле, показував, як сіяти гречку, овес. Так виховувались цілі професійно-виробничі династії хліборобів, пасічників, теслярів, бондарів, ковалів тощо.

Універсальною особливістю етнопедагогіки є те, що вона ефективно використовує два головних напрями спрямованості дитини – наслідування діяльності дорослих і прагнення до пізнання оточуючого світу.

Третє. У народній педагогіці для норм традиційної моралі немає вікової диференціації: єдиним диференціатором норм поведінки була відмінність статей, що визначала різні напрями соціалізації індивіда.

Четверте. У сучасній шкільній практиці діада «навчання – виховання» доповнена третьою складовою – «контроль». Етнопедагогіка в цьому напрямі абсолютно гармонійна, оскільки не передбачає тотального контролю за активністю зростаючої особистості, певні обмеження щодо її поведінки та діяльності не мають директивного вираження.

На думку О.Будник, мета як ідеальне відображення кінцевого результату виховання споконвіку в українській етнопедагогіці зводилась до плекання здорової, доброї, розумної та працьовитої людини, а головним критерієм її вихованості слугувала повсякденна поведінка та діяльність.

Проте не всі особливості етнопедагогіки українського народу можна і слід використовувати у сучасних умовах. Нині відчувається розгалуженість цілей у вихованні, його завдань, змісту діяльності сімей, що проживають у містах, порівняно з життям родини в сільській місцевості. Урбанізація призводить до скорочення сусідських зв’язків, малодітності, відсутності сезонно-польових робіт, широкої інформативності. У селах залишається обов’язковість господарсько-трудових робіт на городі, подвір’ї, у саду, догляд за домашньою худобою, менший обсяг інформації і, врешті-решт, повільніший ритм життя. Отже, у сільській місцевості й нині є більш сприятливі умови для практичного використання етнопедагогічних ідей у плеканні традиційних ціннісних орієнтацій у дітей, зокрема господарності. У зв’язку з цим, О.Будник підкреслює: «Як бачимо, реально оцінюючи ситуацію та ті негативні тенденції, що, на жаль, мають місце в сучасній практиці використання народної педагогіки, варто ретельно виокремити з цієї «скарбниці» саме ті ідеї, які придатні для «перенесення» в навчально-виховний процес освітніх установ. Водночас прогресивні набутки української етнопедагогіки потребують глибокого осучаснення з тим, щоб вони яскраво відображали елементи духовної і матеріальної культури сьогодення»

Страницы: 1 2 3

Актуально про педагогіку:

Виникнення ідеї соціальної педагогіки в античній культурі
Античність (IX – I ст. до н.е.) в цілому є складовою історії Стародавнього світу, проте розвиток культури, зокрема соціального виховання, тут досягнув такого рівня, що уможливив виникнення ідеї соціальної педагогіки, це дає підстави розглянути цей період детальніше. Античність з повним правом можна ...

Технологія інтерактивного навчання
Технологія інтерактивного навчання – така організація навчального процесу, за якої неможлива відмова від участі у процесі пізнання: Кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно відзвітуватися; Від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед гр ...

Писемне мовлення і передумови його формування
Писемне мовлення – одна з форм існування мови, протилежна усному мовленню. Це вторинна, більш пізня за часом виникнення форма існування мови. Для різних форм мовленнєвої діяльності первинним може бути як усне, так і писемне мовлення. Якщо усне мовлення відокремило людину від тваринного світу, то пи ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com