Сутність та історія розвитку народних промислів і ремесел

Сторінка 1

Поняття "культура" охоплює як духовні, так і матеріальні цінності, вироблені народом упродовж його історії. До духовної культури належать досягнення в галузі науки, мистецтва, літератури, філософії, моралі, освіти тощо. Матеріальна культура охоплює всі матеріальні цінності, створені народом. Часом не можна провести чіткої межі між духовними і матеріальними цінностями: скажімо, книги, картини, скульптура чи ювелірні вироби - це водночас пам'ятки і матеріальної, і духовної культури, тому часто вони розглядаються у взаємозв'язку.

Враховуючи багатоплановість і невичерпність теми, доцільно спинитися лише на деяких загальних аспектах української матеріальної культури, починаючи з господарської діяльності, оскільки вона була тим грунтом, на якому формувались основні види матеріальної культури українців. Опис матеріальної культури народу мусить відображати її особливості у таких аспектах:

1) у діахронії - від найдавніших часів до сьогодення;

2) у різних галузях матеріальної культури;

3) у різних соціальних верствах населення.

Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами-творами народного мистецтва не існує чіткої межі.

Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда ці якості співрозмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Але якщо народний майстер свідомо й цілеспрямовано посилює художню виразність завдяки співрозмірності форми, конструкції, цілісності й семантики орнаментальних структур, то такий виріб набуває особливої виразності вищого рівня. Він сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва.

В історичному аспекті народне мистецтво передовсім розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства час. Вони виробляли необхідні предмети, у тому числі й художні, для власних потреб. З появою вотчинних майстрів при князівських, поміщицьких і монастирських господарствах виникає професійне мистецтво. Майстри осідали в містах, вони не обробляли землі, а лише займалися відповідним “рукомеслом" - гончарством, бондарством, ткацтвом тощо. Вони виготовляли продукцію на місцевий ринок, а для кращої співпраці й збуту виробів об’єднувалися в цехи.

Художніми ремеслами вважалися види професійної діяльності, які вимагали складного устаткування і тривалого навчання: малярство, сницарство, шовкоткацтво, художнє ковальство, золотарство та ін. Ремісники обов’язково мали документи про опанування фахом і дозвіл на заснування власної майстерні. унаслідок розкладу феодального господарювання окремі талановиті сільські майстри потрапляють на міські ринки, складаючи конкуренцію ремісникам.

Так поступово термін “ремісник" втрачає своє первісне значення, стаючи набутком і сільських майстрів. Сьогодні під ремісництвом розуміємо не тільки професійне цехове мистецтво, а й сучасні твори народних майстрів галузей зі складною технологією (ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства тощо). Однак ремісниками не вважають майстрів вишивки, витинанки, розпису писанок, сирної прашки тощо. Таким чином, народне мистецтво існує у двох формах: перша - творчість народних майстрів для себе і близьких; друга - народні художні промисли - ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими підприємствами для збуту.

Споконвіку народне декоративне мистецтво розвивалося у двох напрямах: як домашні ремесла для потреб своєї родини, і як організовані промисли, що створювали товари для продажу. Часто вироби народного мистецтва виготовлялися спеціально на замовлення споживача. Організовані художні промисли виникали на основі домашніх ремесел. У Київській Русі значного розвитку досягли художні ремесла в Києві, Чернігові, Львові, Галичі та інших містах. В XIX ст. в Україні створювалися ремісничі цехи, які згодом переросли в майстерні та мануфактури.

Звичайно, промисли поділяють за ступенем художньо-творчої праці на кілька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких переважає виробничо-реміснича майстерність. Це нерозписаний гончарний посуд, інші речі утилітарного призначення. Друга група - ремесла, в яких творчий і виробничий процеси займають приблизно однакове місце: розписний та фігурний посуд, дитячі іграшки, ткацькі вироби, вишивка тощо. Третя група - промисли, в яких творчий процес відіграє головну, вирішальну роль: декоративний посуд, виготовлення мистецьких сувенірних виробів, настінні художні розписи (мальовки) тощо.

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Незвичайні творчі вправи до уроків математики
Пошук нових способів розв’язування задач. Складання своїх задач, їх розв’язування. Написання „математичних творів”. Пропонувати учням написати казку, вірш, байку на математичну тему. Математичні диктанти складає найчастіше вчитель, але можна запропонувати скласти їх учням. Такий вид роботи розвиває ...

Якість та ефективність мультимедійних засобів навчання
Донедавна навчальні програмні продукти, які потрапляли в руки педагогів, піддавалися певним змінам, що давало позитивні результати під час використання. Такі зміни до програм вносили як учителі школи, так і розробники програм після одержання конструктивних пропозицій і порад від користувачів. Сього ...

Адаптивні тести
Доцільність адаптивного контролю випливає з необхідності раціоналізації традиційного тестування. Кожен викладач розуміє, що добре підготовленому учню немає необхідності давати легкі завдання, тому що занадто високо імовірність правильного рішення. До того ж легкі матеріали не володіють помітним пот ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com