Види психолого-педагогічної діагностики

Сторінка 1

Специфіка соціально-педагогічної діяльності обумовлює характер і засоби отримання професійної інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисціплінарним фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. Діагностика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. Diagnostik) – загальна назва різних методів контролю, перевірки функціонування, прогнозування стану об'єктів або систем.

Оскільки діяльність соціального педагога є багатоплановою, а її функції різноманітні та опираються на різні області наукового знання, у практичній роботі йому буває досить важко зберігати зону своєї професійної компетентності. Це стосується і діагностичної роботи, в якій необхідно відмежувати види діагностики та її методи, пов'язані з різними галузями науки.

Психологічна діагностика (психодіагностика) є вимірюванням індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозу їх подальшого розвитку. Соціальний педагог не ставить психологічний діагноз, але він може виявити або використовувати в якості опорних психодіагностичних ознак наступні фактори ризику:

а) у молодшому шкільному віці:

- поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості, які не дозволяють оволодіти новою соціальною роллю учня;

- стійке рухове розгальмування і ейфоричний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію у діяльності та поведінці;

- підвищене прагнення до вражень у вигляді потягу до гострих відчуттів і бездумних вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

- підвищений інтерес до ситуацій, що включає жорстокість та агресію як компонент формування дитячої агресивності;

- невмотивованість, неадекватність і неефективність поведінки як вказівка на проблему особистісного і психічного здоров'я;

- негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі із дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

- поведінкові реакції у вигляді відмови, захисту, компенсації, емансипації як наслідок негармонійного ставлення до дитини і незадоволення її потреби в повазі, самоствердженні, досягненнях;

б) у підлітково-юнацькому віці:

- збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність уникнення труднощів, слабовілля, відсутність самоконтролю і саморегуляції як несформованість основних передумов особистісного розвитку;

- поєднання інфантильності з великою збудливістю, афективністю, що призводить до некерованості поведінки;

- ранній статевий розвиток у поєднанні з підвищеним інтересом до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, бродяжництва, агресії;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітації її асоціальних форм як вказівка на середовищну дезадаптацію, деформацію особистісного розвитку і загрозу асоціальної поведінки.

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний і санітарно-екологічний стан. Її метою є постановка соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження відносин між соціальним працівником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні і групові сеанси, вимірювальні методики і методики спостереження.

Концентруючи роботу навколо зростаючої особистості і її соціального оточення, соціальний педагог може використовувати дані соціальної діагностики про проблеми учасників соціальної ситуації розвитку дитини, аналізувати їх вплив на дітей і прогнозувати наслідки для розвитку дитячої особистості.

Питання та проблеми дорослого соціального оточення вельми різноманітні. До них можна віднести небажані, тупікові, кризові та екстремальні ситуації, які є перешкодою до досягнення цілей або заважають задовольняти насущні потреби особистості. При цьому вимагає уточнення суб'єктивне ставлення людини до важких ситуацій, а також ступінь психологічного дискомфорту або рівень стресу, які ці ситуації викликають. Відомо декілька класифікацій психосоціальних проблем клієнтів:

Страницы: 1 2 3 4

Актуально про педагогіку:

Форми виховної роботи
З метою висвітлення величі вкладу праці вчених у розвиток математики, вироблення стійкого інтересу до вивчення математики, підвищення рівня мотивації учнів щодо вивчення математики, формування математичної культури учнів, надання можливості учням 10— 11 класів знайти собі взірець для наслідування, ...

Професійна культура викладача
Професійна культура викладача складається з сукупності умінь, які він може ефективно реалізовувати під час своєї педагогічної діяльності. Для професійної культури сучасного викладача ВНЗ важливі педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнених дій, що базуються на теоретичних знаннях. Част ...

Поняття інтерактивності та функції інтерактивної гри
Нині приділяють належну увагу інтерактивним методам навчання, в яких процес навчання поєднується із процесом спілкування, а активність школярів перевершує активність учителя. Інтерактивний означає сприятливий тому, щоб взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ ...

Навігація по сайту

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com