Проблема організації самостійної роботи учнів у психолого-педагогічній літературі

Сторінка 1

Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє у них здатність міркувати, запобігає формалізму в знаннях і взагалі формує самостійність як рису характеру особистості. Це зумовлює „обов’язковість і різноманітність використання самостійних робіт у навчальному процесі” .

Проблема розвитку самостійності учнів у дидактиці є традиційною. У працях прогресивних мислителів і педагогів Я.А.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, І.-Г.Песталоцці, Ф.А.Дістервега не раз підкреслювалося значення самостійності учнів в оволодінні знаннями, уміннями і навичками. Я.А.Коменський у „Великій дидактиці” писав, що „людей необхідно вчити спостерігати самим природу, а не тільки пам’ятати чужі спостереження і пояснення з книжок”.

Про значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей дитини, писали і визначні діячі прогресивної російської педагогіки, зокрема К.Д.Ушинський, М.Ф.Бунаков, В.І.Водовозов, П.Ф.Ле-сгафт, В.П.Вахтеров та ін. Зокрема, К.Д.Ушинський вважав, що „навчання дітей повинно здійснюватися переважно на основі вражень, здобутих ними безпосередньо з навколишнього світу”. Він висунув і розробив положення про значення знань, здобутих самими дітьми.

Самостійність визначається як автоматизована робота, виконання якої при певних обставинах стає потребою людини. Головною ознакою появи самостійності виступає не міра оволодіння діяльністю, що характеризує уміння і навички, а мотивація діяльності. Тому „поява самостійності означає не появу нового чи удосконалення старого уміння, навички, а появу нового мотиву виконання цієї діяльності, тобто коли сам процес виконання його стає потребою” .

Самостійність виникає в різних видах діяльності: трудовій, навчальній, ігровій, художній, спортивній. Вона охоплює різні сторони поведінки особистості: морально-етичну, пізнавальну, культурно-побуто-ву. Самостійними можуть бути діяльність і вчинки, форми діяльності, відношення людини до других людей, до громадськості, суспільства.

Виховання самостійності, пов'язане з виконанням важких дій, починається з формування у дітей умінь і навиків виконувати ці дії. Наприклад, „в процесі навчальної діяльності у школярів спочатку формуються навички читати, проявляється пізнавальна самостійність, планування свого часу, виконання ранкової гімнастики” [68, 42]. При правильній організації навчально-виховної роботи на основі цих навиків може формуватись відповідна самостійність.

Формування у людини потреби в діяльності, направленої на удоско-налення своєї особистості, є важливою задачею виховання і самовихо-вання, необхідною умовою всебічного розвитку особистості. Потрібно відмітити, „виникнення й розвиток потреб і самостійності діалектично взаємопов'язані. Ця взаємопов'язаність проявляється в тому, що деякі потреб формуються через самостійність – сформовану навичку, виконання якої стало потребою. Закріпившись, ставши самостійними рухові дії самі стають потребою”. Прикладом може служити вироблена через самостійність потреба щоденно виконувати ранкову гігієнічну гімнастику.

Глибоко розкрита проблема виховання самостійності в працях К.Д.Ушинського. Визначний педагог рахував, що самостійність – це „основа виховної роботи”. Широко відомий його вислів про те, що „Виховання, оцінивши повністю важливість самостійності і навиків і будуючи на них свою будівлю, будує її щільно” . К.Д.Ушинський заснував багато нових положень про психологічну природу самостійності, особливості її виникнення і розвитку. Велике практичне значення мають висунуті ним положення про роль прикладу і режим дня у вироблені самостійності у школярів. Цінними для теорії і практики виховання є висновки К.Д.Ушинського про взаємозв'язок між вихованням самостій-ності і вихованням характеру. „Тільки самостійність, - писав він, - відкриває вихователю можливість внести ті чи інші свою принципи в самий характер, в його нервову систему”.

П.П.Блонський рахував, що перша задача фізичного виховання в школі полягає у тому, щоб навчити дитину самостійно запобігати від хвороб і прищепити їй ряд гігієнічних навиків. Разом з засвоєнням навиків школяр повинен засвоїти спільну тенденцію будувати свою повсякденну поведінку у відповідності з власними знаннями і медицини. Потім він розвиває цю думку і підкреслює роль самостійності у фізичному вихованні школярів. „Фізичне виховання повинне виробляти в дітях деяку само-стійність, необхідну їх в повсякденному життю в школі, на вулиці і вдома” .

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Актуально про педагогіку:

Групова форма організації навчальної діяльності у ПТНЗ
Абрахам Маслоу стверджував, що в людини переважають дві потреби — потреба до постійного росту й потреба бути в безпеці. Людина, яка повинна вибрати між цими двома потребами, обирає потребу бути в безпеці. Один із найважливіших способів її досягнення — це поєднатися з іншими людьми, залучитися до гр ...

Методи виховання
«Методи виховання – сукупність найбільш загальних способів розв'язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використ ...

Використання природовідповідних засад народної педагогіки у змісті шкільного виховання та навчання
Одним з найважливіших завдань сучасної школи є вивчення і освоєння духовних цінностей народної культури та краєзнавства. Вирішуючи завдання «формування загальної культури особистості», прописаної в законі про освіту, педагогам необхідно пам'ятати про дбайливе ставлення до рідної мови, історії, куль ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com