Розмаїття методологічних течій в сучасній західній педагогіці вищої школи

Різноманітність зовнішніх форм організації вищої освіти та її технологій в сучасних розвинених державах доповнюється відсутністю єдиних методологічних підходів до розуміння мети, внутрішнього змісту та завдань процесу навчання та виховання студентів. Підгрунттям національних методологічних концепцій навчання та виховання в вищій школі є відповідні філософські концепції. Це перш за все прагматизм, біхевіоризм, екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, сцієнтизм, когнітивізм.

Виникнення концепцій прагматиської філософії освіти сходить до Джона Дьюї (1859 – 1952). За його визначенням, пізнання є інструментом для пристосування людини к середовищу. (тому його концепцію ще називають інструменталізмом). Наука, мораль є технічними засобами "інженерного мистецтва", спрямованого на вдосконалення суспільства. Прагматизм орієнтується на вивчення психічних вподобань особистості, того, як вони впливають на світогляд і поведінку людини. Особа вибирає із розмаїття можливостей ту, яка підказана їй ситуацією і забезпечує задоволення її бажань, тобто є корисною для індивідуума. Орієнтацію на об’єктивну необхідність Дьюї розглядає як фаталізм та обмеження свободи особистості. Тобто від звісного марксистського підходу прагматизм відрізняється саме протиставленням об’єктивної необхідності, як руйнуючої, суб’єктивної необхідності, в сфері якої й здійснюється саморозвій та самоствердження особистості.

Вдосконалення характеру взаємодії між особистістю та середовищем забезпечується за рахунок вдосконалення системи виховання. Виховання, за концепцією Дьюї, є головним фактором суспільного розвитку, інструментом формування демократії, провідним елементом всього соціального життя.

Методологічний підхід до навчання та виховання людини з боку теорії біхевіоризму характеризується виділенням завдань з вивчення реальної і безпосередньої поведінки людей. Вивчення змісту свідомості за цім підхідом не веде до об’єктивного пізнання людини як реальної істоти. (Є. Торндайк, Уотсон. Скіннер) Тому навчання спирається на вивчення діяльності людей і є засвоєнням її способів. На сучасному етапі розвитку біхевіористичної теорії (К. Халл, Е. Толмен ) ці ідеї доповнюються орієнтацією на вивчення також і пізнавальних та мотивуючих факторів в процесі діяльності людини.

Методологічний підхід до вивчення людини, який є притаманним екзистенціалізму (К. Ясперс, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Тілліх ), ґрунтується на специфічному відображенені світу та місця людини в цьому світі. Людина є істотою, яка випадково “закинута” у всесвіт. Випадковість існування веде до формування у індивідуума фрагментарної, “випадкової” свідомості. Але для людини є можливим і інше, “справжнє” буття, у якому особа досягає свободи свого духу і признає неможливість відчуження свободи іншої людини. Саме в сприянні фомуванню такого типу свідомості і полягає мета та завдання будь якого навчання та виховання.

За поглядами психоаналізу, складний характер сучасного суспільства, розмаїття та зіткнення людських індивідуальних і соціальних, матеріальних і духовних, фізіологічних і моральних потреб веде до виникнення неврівноваженого, невротичного типу сучасної людини. Тому головною метою в усій системі формування людини є виявлення неусвідомлюваних причин неврозів, внаслідок чого здійснюється контроль, опанування поведінкою і розвиток особистості. Без подолання невротизму неможливо не тільки успішне навчання у будь-якому віці, але й взагалі нормальне життя в умовах постійних соціальних контактів з іншими людьми та соціальними інститутами, яки ставлять до кожної людини свої вимоги, які вона не завжди здатна виконати. . З.Фрейд вперше виявив систему багаторівневих взаємодій форм позасвідомої регуляції людської діяльності. Його послідовниками на протязі 20-го століття опрацьовані ефективні методики інтроспективного дослідження сфери позасвідомого. Психоаналітичне пізнання та самопізнання людини постає умовою її продуктивного навчання на будь-якому віковому ступені. А головним ефектом психоаналітичного занурення в тайни позасвідомого є гармонізація особистості, досягнення ній психічної та соціальної врівноваженості, відчуття сенсу свого буття, щастя. А.Адлер опрацював методику досліджування комплексів непівноцінності та надпівноцінності, К.Г.Юнг – систем архетипів колективного без свідомого, О.Ранк – первісної травми народження, Е.Берн – сфери позасвідомих настанов інтерактивної соціальної поведінки і т.д.

Актуально про педагогіку:

Історія української народної вишивки
Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що вона характеризуєт ...

Культурологічний підхід у дослідженні розвитку соціальної педагогіки
Культурологічний підхід як комплекс методів пізнання соціальної дійсності є відносно новим. З другої половини XX століття він активно починає застосовуватися фахівцями різних галузей соціально-гуманітарного знання, а саме в наукових дослідженнях філософів, соціологів, культурологів, педагогів тощо. ...

Самостійна робота студентів
На самостійне опрацювання винесено такі питання: „Самостійна робота студентів з книгою” (2 год), „Самоосвіта і самовиховання студентів” (2 год), „Педагогічні здібності та шляхи їх формування” (3 год), „Принципи та основні форми організації навчального процесу у вузі”( 2 год). 3. ІНДЗ студентів Інди ...