Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Багатоаспектність підходів проблеми вільного часу зумовлює той рівень теоретичного узагальнення, на якому можлива координація досліджень з низки взаємодіючих між собою дисциплін –– соціології, філософії, культурології, педагогіки, психології.

У філософському енциклопедичному словнику дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття;

функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Згідно з визначенням Б. Грушина загальний бюджет часу дорослої людини поділяється на чотири основні частини:

1) витрати, пов’язані з роботою на підприємстві;

витрати на домашню працю та самообслуговування;

3) час для сну, приймання їжі;

4) вільний час.

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

навчання, самоосвіта;

культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

фізичні заняття (спорт і т.п.);

любительські заняття типу хобі;

заняття, ігри з дітьми;

зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

пасивний відпочинок;

затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності.

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов’язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує школяра на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля – показник міри смаку школяра. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді.

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов’язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи.

Актуально про педагогіку:

Поняття про рухові здібності
Під руховими здібностями, розуміються психомоторні властивості, що визначають мету, якісні ознаки й роботу ефективність рухової діяльності людини. Рухові здібності – елемент рухової функції, одної з найбільш складних функцій організму. Головними властивостями є здатність до володіння й управління р ...

Дидактичні ігри та їх роль у розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови
Важливим методом розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови є дидактична гра. Вона забезпечує сприятливі умови для розв’язання педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення , проводяться такі ігри, де мовна активність дітей займає осн ...

Аналіз результатів педагогічного експерименту
Як до контрольних, так і до експериментальних класів ми застосовували єдині вимоги до вмінь учнів. Про сформованість тих чи інших вмінь ми судили за тим, наскільки швидко і якісно учні засвоювали їх: вибирати і надійно закріплювати заготовку, чітко та швидко вимірювати діаметр заготовки, правильно ...