Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Багатоаспектність підходів проблеми вільного часу зумовлює той рівень теоретичного узагальнення, на якому можлива координація досліджень з низки взаємодіючих між собою дисциплін –– соціології, філософії, культурології, педагогіки, психології.

У філософському енциклопедичному словнику дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття;

функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Згідно з визначенням Б. Грушина загальний бюджет часу дорослої людини поділяється на чотири основні частини:

1) витрати, пов’язані з роботою на підприємстві;

витрати на домашню працю та самообслуговування;

3) час для сну, приймання їжі;

4) вільний час.

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

навчання, самоосвіта;

культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

фізичні заняття (спорт і т.п.);

любительські заняття типу хобі;

заняття, ігри з дітьми;

зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

пасивний відпочинок;

затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності.

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов’язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує школяра на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля – показник міри смаку школяра. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді.

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов’язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи.

Актуально про педагогіку:

Формування фонетико-фонетичної сторони мовлення в осіб з інтелектуальними порушеннями
Порушення звуковимови при розумовій відсталості трапляється значно частіше, ніж при збереженому інтелектуальному розвитку. Дослідження Р.І. Лалаєвої показали, що в учні молодших класів переважає поліморфне порушення звуковимови — дефекти вимови двох — трьох груп звуків (свистячих шиплячих, р або д) ...

Використання комп’ютерів під час вивчення фізики
На сучасному етапі пошуку нових і удосконалення існуючих методів навчання найперспективнішим, напевне, є застосування в навчальному процесі ЕОМ. І це повною мірою стосується викладання фізики. Саме на уроках фізики комп’ютер виступає гарантом ефективного використання часу, забезпечення єдності інва ...

Таксономія Б. Блума
Конкретизація цілей навчального предмета на основі таксономії Блума проводиться в два етапи. На першому виділяються цілі курсу, на другому - цілі поточної, повсякденної діяльності. Щоб зробити цілі повністю діагностічнимі, тобто повністю що перевіряються, а навчання - відтворюваним, необхідно висун ...