Києво-Могилянська академія

Виникла Києво-Могилянська академія на хвилях національно-культурного відродження України кінця XVI – початку XVII ст. й швидко стала осередком освітньої, наукової, мистецької інтелігенції, яка формувала духовний світ, суспільно-політичну думку й національну консолідуючу свідомість українців.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви та держави.

Виникненню Києво-Могилянської академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні й духовні інтереси українців, який чинився правлячими колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії й відповідальних за майбутнє вітчизни. Шлях до цього торували через освітню й культурну діяльність, віру.

Поступово центром духовного життя стає Київ. До Києва потягнулися культурно-освітні діячі з різних земель України.

Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія Копистенський – письменник, автор історичного твору «Полинодія» (1622); Павло Беринда – лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор «Лексикону славеноросского» (1627), удостоєний в Києві титула «архитипографа церкви Руської», Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор; Лаврентій Зизаній – автор підручників для шкіл, педагог, «муж словеснійша, дидаскал і витія»; Кирило Дорофеєвич, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та інші.

Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архімандрита Єлисея Плетенецького.

Діяльність Лаврського гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна (Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (1577–1642). Це була освічена жінка, патріотка. Вона добре розуміла необхідність розвитку вітчизняної освіти.

14 жовтня 1615 р. вона вписала до Київських магістратських книг дарчу такого змісту:

«Я, Гальшка Гулевичівна, дружина його милості Стефана Лозки, маршалка Мозирського, за згодою його милості засвідчую моїм добровільним листом, що я з любові і прихильності до братів моїх – народу українського і во спасіння душі своєї з давніх часів мала намір робити добро для церкви Божої і вчинити благодійну справи потребуючим її. І тому правовірним і благочестивим християнам народу українського, якого б вони не були стану і чину, я на вічні часи даю, записую й відказую мій власний маєток, що користується правами й вольностями дворянськими – власний мій двір разом з землею і будинками, отримані мною відреченого мужа мого в місті Києві у вічній дар. А то все дарую на школу для дітей як дворянських, так і міщанських, на монастир і гостинний двір для мандрівників духовних східної церкви. А щоб тая фундація набрала сили, то я відразу в той двір із землею школу упровадила й упроваджую, віддаючи рівно всім духовним і світським на вічні часи».

Так розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.

Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але, не маючи пристанища, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству, під його опіку й передавала Галшка засновану нею школу. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до Братства, що мало неабияку вагу в становленні та розвитку Київської братської школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традиція українських братств: вони гуртувались біля монастирів або створювали їх з метою підтримки шкіл, їхніх учителів й неімущих учнів, друкарень тощо. Таким став і Братський Богоявленський учительний монастир у Києві, історія якого тісно пов'язана з історією Києво-Могилянської академії. Першу церкву – Богоявленську з приділом Благовіщення – збудував у ньому гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

1693 р. на місці старої дерев’яної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову – кам'яну, в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подолу.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем якої був Сагайдачний, він цікавився справами захисту вітчизни й православної релігії від утиску чужинців.

Актуально про педагогіку:

Класи і види тестів
Традиційний тест являє собою єдність, щонайменше, трьох систем: змістовної системи знань, яка описується мовою навчальної дисципліни, що перевіряється; формальної системи завдань зростаючої складності; статистичних характеристик завдань і результатів. Традиційний навчальний тест потрібно розглядати ...

Дослідження проблеми спілкування в учнів початкових класів
Досвід показує, що необхідною умовою організації активного спілкування на уроці є його виражене особистісне спрямування, вміння вчителя будувати діалог. Ця умова потребує від учителя як організатора й керівник навчального процесу відповідей на питання: «Як досягти, щоб визначена мною мета уроку, ст ...

Формування концепції народної педагогіки і її характерні особливості
Етнопедагогіка забезпечує єдність навчання і виховання, зв'язок із життям рідного краю, врахування вікових, індивідуальних та національних особливостей дітей, досягнення наступності між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід з сімейної обстановки в шкільну, збагачує і активізує навчально ...