Форми і методи екологічного виховання

Освіта та виховання з питань навколишнього середовища здійснюється в межах формальної і неформальної освіти. Формальна охоплює вихованців дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл усіх типів, студентів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також слухачів різних курсів підвищення кваліфікації, спеціалістів. Неформальна освіта охоплює молодь і дорослих з усіх верств населення, які одержують природоохоронні відомості індивідуально або колективно з джерел масової інформації, при участі в дитячих та молодіжних громадських організаціях природоохоронного спрямування. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Екологічний аспект повинен органічно включатись у процес освіти і виховання всіх вікових категорій, що відповідає концепції "неперервної освіти".З метою удосконалення екологічного виховання нерідко звертаються до концепцій "виховання на природі" як джерела натхнення, пізнання і майстерності до педагогічних шкіл "натуралістичного виховання".

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину.

Екологічна освітянсько-виховна діяльність в навчальному закладі відрізняється надзвичайним різноманіттям форм та заходів:

обов’язкові і факультативні;

традиційні і оригінальні;

індивідуальні, групові, масові;

елементарні (доповідь) і комплексні (конференція);

разові (тематичний вечір) і постійно діючі (гурток);

усні (бесіда), друковані (газета), наочно-зображальні (виставка);

радіомовні, кінодемонстраційні;

інформаційні (лекція), ігрові (свято), змагальні (вікторина), ділові (зелений патруль).

Недоліки в системі екологічної освіти та виховання.

Як бачимо, основне навантаження з екологічної освіти та вихованні лягає на біологію, географію, природознавство, хімію, та й то як додаток до спеціальних дисциплін. Крім того, екологічні знання подаються відособлено від інших, недостатньо використовуються міжпредметні зв'язки. Екологічну освіту слід включити в процес викладення всіх дисциплін. Курс "Охорона природи" не повинен бути додатком до дисциплін. Потрібна інтеграція всіх навчальних предметів. У кожному з них закладений свій екологічний потенціал. Виявити його і змусити працювати - завдання викладачів усіх дисциплін. Серед чинників, які негативно впливають на результати навчально-виховного процесу з екологічної освіти, слід назвати такі:

• недостатність самих знань про механізми функціонування біосфери, щоб управляти ними, чітко уявляти всі наслідки застосування потужних засобів упливу на природу;

• відсутність єдиної екологічної концепції, яку можна було б запропонувати для вивчення;

• невирішеність проблем підготовки педагогічних кадрів з екології у вищих навчальних закладах;

• питання екології недостатньо і відособлено відображені в навчальних програмах і не тільки гуманітарного циклу, неповно розкривають суть взаємозв’язку людської діяльності і природи

В умовах екологічної кризи, яка є наслідком, передусім, кризи духовної, суспільство покладає особливі надії на школу Саме вчитель повинен стати головним інформатором, носієм екологічно значущих, ціннісних підходів до природи. Знати - умова необхідна, але недостатня.

Сформувати відповідний світогляд і переконання лише на інтелектуальному рівні неможливо. Знання повинні пройти через світ емоцій, почуттів, отримати особисту оцінку і стати екологічним імперативом, трансформуватися в екологічні переконання, екологічні потреби. Отже, екологічний стиль мислення в школярів має розвиватися на раціональному та емоційно-чуттєвому рівнях. Прищеплення учням естетичного сприйняття природи, гуманістичних ідеалів закріплює, узагальнює, цементує знання, здобуті на уроках, пробуджує мотивацію і смисл власного дбайливого ставлення до навколишнього середовища.

Важливого значення в арсеналі засобів екологічної освіти і виховання набули позаурочні форми і напрямки формування правильного ставлення до навколишнього світу

Позакласна освіта і виховання в галузі навколишнього середовища має широкі можливості, створюючи передумови для розвитку соціальної активності школярів, їхньої самостійності, усвідомлення природи як системи цінностей, розвиваючи здатність до моральних оцінок як індивідуального так і суспільного ставлення до навколишнього середовища.

Актуально про педагогіку:

Технологія педагогічного проектування цифрового освітнього ресурсу
Основну роль при проектуванні цифрових освітніх ресурсів на основі теоретичного підходу грає педагогічний дизайн. В цілому, під педагогічним дизайном розумітимемо технологію педагогічного проектування учбових матеріалів. Основою для формування терміну «педагогічний дизайн» послужив його аналог в за ...

Психологічні особливості учнів початкових класів та їх врахування в організації домашньої роботи
Вступ дитини до школи ― це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра. Психічний і особис ...

Критерії оцінки та показники соціокультурного досвіду
Обстеження соціокультурного досвіду дитини молодшого шкільного віку ґрунтувалося на загальних соціально-педагогічних принципах. По-перше, враховувався комплексний підхід для забезпечення всебічного вивчення та об'єктивної оцінки соціальної компетентності дитини молодшого шкільного віку з різних поз ...