Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті

Статті і корисна інформація » Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті

Становлення інформаційної епохи, що супроводжується глобалізацією культури людства, зумовлює потребу активізації внутрішньо-культурних механізмів, зокрема педагогічних, регулювання цих процесів заради мирного існування світового співтовариства, культурного розвитку кожної нації. Виокремлення соціальної галузі педагогічних наук в попередньому – індустріальному – суспільстві свідчить про необхідність дослідження та зміцнення соціальної консолідації саме виховними засобами в умовах демократизації соціуму, підсилення індивідуалізаційних аспектів у ньому. Проте сьогодення потребує оновлення самої соціальної педагогіки відповідно до особливостей культури інформаційної доби. Об’єктивність визначення перспектив соціальної педагогіки вимагає виявлення її соціокультурної сутності та специфіки соціального виховання через історико-культурний аналіз розвитку соціальної галузі педагогіки у філогенезі.

Особливого значення набуває соціальна педагогіка для України, де об’єктивні загальносвітові процеси входження в інформаційне суспільство ускладнюються суб’єктивним процесом переходу від авторитарної до демократичної, правової культури. Тривалість цього переходу негативно відбивається на розвитку індивідуальної та суспільної духовності, спричиняє деформацію соціальних рис, соціальних цінностей, соціальної поведінки особистості. Значний потенціал прискорення та гармонізації перехідних процесів має соціально-педагогічна систе-ма. Однак визнання за радянських часів соціальної педагогіки “буржуазною” наукою призвело до того, що складові цієї системи в нашій країні лише оформлюються, причому водночас наука, освіта, практика і менеджмент. Відставання соціально-педагогічної науки зумовлює недосконалість теоретико-методологічного фундаменту інших елементів вітчизняної соціально-педагогічної системи, відсутність зв’язків між ними, що уможливлює деформацію всієї системи, а значить, і гальмування розвитку соціального виховання.

У витоків соціальної педагогіки в Україні стояли ентузіасти цієї педагогічної галузі: А.Алексюк, Н.Бура, Ю.Гапон, І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль, Г.Лактіонова, Л.Міщик, В.Оржеховська, В.Сидоров, С.Харченко та інші вчені, які створювали при вищих навчальних закладах кафедри соціальної педагогіки, розпочинаючи фахову освіту соціальних педагогів, організовували експериментальні соціально-пе-дагогічні майданчики, проводили перші вітчизняні дослідження соціальної педагогіки як науково-практичної галузі. Саме завдяки цим науковцям практична соціально-педагогічна діяльність почала поширюватися в освіті, у сфері соціальної роботи, набувати законного статусу в країні.

Значний вплив на становлення цієї галузі педагогіки в Україні мали російські фахівці: В.Бочарова, Б.Бітінас, Б.Вульфов, М.Галагузова, М.Гур’янова, А.Мудрик, В.Нікітін, В.Семенов, Г.Філонов, Л.Філіппова, Т.Яркіна та інші, які ініціювали відродження соціальної педагогіки у 80-90 рр. XX ст. у СРСР, сприяли створенню її позитивного соціального іміджу та перетворенню на ефективний засіб трансфор-мування суспільства.

Становлення соціальної педагогіки на пострадянському просторі пояснює певну невизначеність її предметної сутності. Л.Бєляєва, М.Бєляєва, В.Болгаріна, В.Бочарова, Н.Бура, М.Галагузова, Ю.Гапон, Л.Нємець, Р.Овчарова, В.Сидоров, Л.Штефан та інші фактично ототожнюють предмети дослідження соціальної педагогіки і соціальної роботи, навіть іноді обмежуючи об’єкт практичної соціально-педагогічної діяльності лише дітьми, але в будь-якому разі вони передбачають роботу тільки з індивідами, що потребують соціальної допомоги в різних її проявах.

Т.Василькова, Ю.Василькова, І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль, Л.Міщик, Л.Філіппова та інші фахівці, у дослідженнях яких переважає філософська складова соціальної педагогіки, розглядають її як педагогічне теоретико-методологічне підґрунтя соціальної роботи, тому вважають недоцільним роз’єднання соціальної педагогіки та соціальної роботи.

Соціально-виховну сутність соціальної педагогіки відстоюють І.Андрєєва, О.Безпалько, Б.Вульфов, О.Кузьменко, А.Мудрик, В.Нікітін, Н.Осьмук, В.Семенов, Г.Філонов та інші спеціалісти. Проте погляди цих фахівців на трактування “соціального виховання” та на об’єкт практичної соціально-педагогічної діяльності (діти та молодь; людина протягом життя; людина та її середовище; людина, нація, суспільство) значно різняться.

Розмаїття підходів до визначення предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки уможливило виокремлення декількох її парадигм: педагогічної, соціологічної, соціолого-педагогічної, соціально-педагогічної (І.Ліпський). Однак, незважаючи на те, що сучасні культурологи і педагоги взаємодоповнюють зусилля один одного у до-слідженні культурологічних основ педагогіки, зокрема соціальної її галузі, культурологічна парадигма соціальної педагогіки не виділяється. Діяльність культурологів спрямована на вдосконалення культурологічного підходу як сукупності методів дослідження різних сфер соціокультурної дійсності, на культурологічний аналіз освіти, створення позитивного іміджу соціальної педагогіки через активізацію суспільної уваги на її можливостях у духовно-моральному оздоровленні людини (А.Арнольдов, Т.Кисельова, В.Розін та інші).

Педагоги теж уточнюють головні проблемні сфери, загальні для культурології та соціальної педагогіки. Про нагальну потребу інтегративного творчого пошуку, особливо для соціальної педагогіки, заяв-ляють Г.Філонов і В.Бочарова, крім того, намагаються підвести культурологічний фундамент під освіту О.Бєлих, А.Бойко, В.Болгаріна, Є.Бондаревська, І.Зязюн, Н.Крилова, Л.Матвєєва, М.Михальченко, Р.Позінкевич, О.Савченко, О.Сингаївська, Н.Шубелка, інші; аналізують культурологічний напрям в історії української педагогічної думки (О.Караманов); обмірковують культурологічний підхід як один із сучасних підходів до історико-педагогічних досліджень (В.Бєляєв, Л.Штефан та інші); розглядають педагогічну культуру як складову педагогічної діяльності (В.Гриньова, В.Нікітін та інші); виховання – як входження дитини в культуру (Н.Щуркова, В.Хайруліна та інші); досліджують культурологію виховання (Г.Легенький, Ю.Легенький) тощо.

Отже, виникла низка протиріч: 1) соціальна педагогіка як галузь педагогіки, що належить до комплексу наук про людину і суспільство, має відповідати потребам культури інформаційної доби людства, щоб сприяти соціальному розвитку людини і соціуму, однак досліджень, які визначали би відповідні перспективи соціальної галузі педагогіки, бракує; 2) випереджальний розвиток вітчизняної соціально-педагогічної науки забезпечив би прискорення становлення інших елементів соціально-педагогічної системи, зміцнення її ефективності в Україні, проте невизначеність предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки триває; 3) розробка переважно соціологічної та педагогічної парадигм соціальної педагогіки призводить до спроб ототожнення її з соціологією (соціальною роботою, педагогічною соціологією, соціологією виховання) або до нівелювання специфіки серед інших педагогічних галузей, однак при цьому визначення методологічних зв’язків соціальної галузі педагогіки з культурологією, розробка її культурологічної парадигми в умовах трансформації культури людства та перетворення посттоталітарної вітчизняної культури здійснюються повільно. За таких обставин найдоцільнішим є визначення соціокультурної сутності соціальної педагогіки через дослідження причин, умов її виникнення, розвитку, перспектив удосконалення в соціокультурному контексті.

Проте цілісного дослідження розвитку соціальної педагогіки в соціокуль-турному контексті та соціального виховання як її предмета з філогенетичного погляду поки що бракує. У сучасних соціологічних, культурологічних та педагогічних дослідженнях недостатньо глибоко розглядається природа соціальної педагогіки як продукт культури людства і засіб культурної динаміки суспільства і людини. Актуальність визначення теоретико-методологічних основ виникнення та розвитку соціальної педагогіки, вивчення її перспектив в інформаційному суспільстві задля регулювання педагогічними засобами трансформаційних процесів в Україні зумовили вибір теми “Розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Харківської державної академії культури на пе-ріод 2001-2005 рр. як складова теми кафедри соціальної педагогіки “Теоретична та практична соціально-педагогічна діяльність”(2000-2005 рр). Тема затверджена вченою радою Харківської державної академії культури (протокол №5 від 21 січня 2000 р.) та радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №3 від 25 березня 2003 р.).

Об’єкт дослідження – розвиток соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади виникнення та розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Хронологічні межі дослідження охоплюють майже весь період філогенезу людства. Точніше, час з первісної доби, коли близько 40 тис. років тому процес антропогенезу завершився формуванням людини сучасного типа, організацією родової общини та виникненням соціального виховання як культурного механізму зміцнення природної соціальності людини. Крім того, вивчаються інші етапи традиційного – доіндустріального суспільства, зокрема Античність, де виникла ідея, за суттю, соціальної педагогіки, та індустріальна доба (котра цю ідею здійснила в теорії та на практиці). Верхня хронологічна межа – постіндустріальне – інформаційне суспільство, становлення якого розпочалося людством з середини XX ст., триває досі й потребує відповідного трансформування соціальної педагогіки. Однак специфіка предмета дослідження дозволяє зупинятися на аналізі розвитку со-ціального виховання лише тих країн та регіонів світу, які визначали культурну динаміку людства і сприяли становленню, а також якісним та кількісним змінам соціальної педагогіки.

Мета дослідження – визначити теоретико-методологічні основи соціальної педагогіки через аналіз її виникнення, розвитку в соціокультурному контексті і на цих засадах обґрунтувати перспективи вдосконалення соціальної галузі педагогіки в інформаційному суспільстві, зокрема в сучасній Україні.

Відповідно до об’єкта, предмета, мети визначені завдання дослідження.

Проаналізувати сучасний стан розробленості теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки в Україні.

З’ясувати специфіку соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей та щодо соціології, культурології.

Розробити модель культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Проаналізувати умови виникнення ідеї соціальної педагогіки та причини, що заважали її реалізації, в соціокультурному контексті доіндустріального суспільства.

Дослідити умови та причини виокремлення соціальної педагогіки в культурі індустріального суспільства і на цих засадах з’ясувати предметно-сутнісні основи соціальної галузі педагогіки з позиції культурологічної парадигми.

Обґрунтувати напрями перетворення соціальної педагогіки в культурі інформаційного суспільства.

Обґрунтувати перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки.

Методологічною основою дослідження є культурологічний підхід, який уможливлює виявлення залежності розвитку соціального виховання та соціальної педагогіки від рівня та потреб розвитку культури певного соціуму, регіону, людства. Методологічне значення також мають: діалектичний підхід до вивчення соціальної педагогіки відповідно до протиріч в існуванні людини, які віддзеркалюються на її виникненні та розвитку; особистісний підхід до виявлення соціальних рис особистості, формуванню яких сприяло соціальне виховання на різних етапах розвитку людства, та ролі людини у відповідному соціальному вихованні; системний підхід у виявленні структурних елементів та зв’язків системи соціального виховання на різних етапах її генезису та соціально-педагогічної системи України; діяльнісний підхід до виявлення цілей, мотивів, дій і засобів регулювання та корегування, контролю та аналізу результатів соціального виховання, соціально-педагогічної пізнавальної та перетворювальної діяльності відповідно до потреб розвитку культури людини, окремих соціальних груп, країни, людства. Розширення методологічної бази стало підставою для розробки моделі культурологічного підходу саме для вивчення теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті.

Теоретичною основою дослідження стали положення культурології, філософії стосовно періодизації культури людства, виокремлення традиційного – доіндустріального, індустріального, постіндустріального – інформаційного її етапів (Б.Белл, В.Біблер, П.Ебурдін, Б.Єрасов, В.Іноземцев, Д.Несбітт, О.Тоффлер), філософії, культурології, соціології, психології, педагогіки щодо духовної складової культури як підґрунтя для формування мети виховання (О.Ахієзер, М.Гартман, М.Дяченко, Б.Єрасов, А.Печчеї, А.Ракітов, П.Сорокін, А.Тойнбі, Е.Фромм, О.Шпенглер, А.Швейцер, В.Шейко), стосовно виховання як засобу творення людини в культурі та регулювання соціокультурного розвитку суспільства, людства (Сократ, Платон, Аристотель, Е.Роттердамський, Я.Коменський, Д.Локк, К.Гельвецій, І.Кант, Й.Гердер, Й.Фіхте, Й.Песталоцці, Р.Оуен, А.Дістервег, П.Наторп, Г.Кершенштайнер, Д.Дьюї, Р.Штайнер, Я.Корчак, А.Швейцер, С.Гессен, Е.Фромм, В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі, Б.Бітінас, Г.Філонов, Н.Щуркова), культуровідповідності виховання (Я.Коменський, Г.Лессінг, І.Кант, Й.Фіхте, Й.Песталоцці, А.Дістервег, П.Наторп, В.Сухомлинський), щодо соціального виховання як предмета дослідження соціальної педагогіки (П.Барт, А.Мудрик, П.Наторп, В.Нікітін, В.Семенов, С.Шацький), багаторівневості соціальної педагогіки (І.Ліпський, В.Нікітін); щодо взаємозв’язку культури та освіти (Г.Легенький, Ю.Легенький, В.Нікітін, Р.Позінкевич, О.Савченко, Н.Шубелка, Н.Щуркова), методології історико-педагогічного дослідження (В.Бєляєв, О.Караманов, О.Сухомлинська, К.Шмідт), методології соціальної педагогіки (А.Арнольдов, І.Ліпський, Г.Філонов, С.Харченко), класифікації парадигм розвитку пізнавальної та перетворювальної діяльності в соціальній педагогіці (І.Ліпський). Теоретичною основою розробки моделі культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті стали положення закону співвіднесення рівнів буття (М.Гартман), теорії соціокультурної динаміки (П.Сорокін, А.Тойнбі, О.Шпенглер), теорії системи соціокультурних механізмів динаміки суспільства (О.Ахієзер), концепції культурного ядра (А.Ракітов), а також результати аналізу специфіки застосування культурологічного підходу в педагогіці (В.Бєляєв, О.Столяренко, В.Болгаріна), в соціальній педагогіці (В.Бочарова, І.Ліпський, Г.Філонов, Л.Штефан).

Відповідно до завдань було використано комплекс таких методів: історіографічний та теоретичний аналіз наукової літератури, а також порівняння й узагальнення досвіду дослідження розвитку соціальної педагогіки для з’ясування особливостей базового понятійного апарату дослідження та сучасного стану розвитку проблеми, моделювання для створення моделі культурологічного підходу, яка враховує специфіку предмета дослідження; історико-культурний аналіз соціального виховання та соціальної педагогіки для виявлення їх генези; порівняльний аналіз систем соціального виховання різних авангардних країн одного періоду та різних культурних епох; аналіз, синтез, екстраполяція та прогнозування при визначенні предметно-сутнісних основ соціальної педагогіки, перспектив її розвитку в соціокультурних умовах інформаційного суспільства, зокрема України.

Концептуальні основи дослідження:

Соціальна педагогіка є галуззю педагогіки, яка пов’язана з педагогічною соціологією, соціологією виховання, соціальною роботою, соціальною культурологією та соціальними галузями інших наук, але здійснює свої соціокультурні функції на предметному полі педагогічної науки.

Специфічним предметом дослідження соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей є соціальне виховання як процес цілеспрямованого створення умов для розвитку соціальності соціальних суб’єктів у всіх сферах соціуму.

Виникнення та розвиток соціальної педагогіки залежать від рівня розвиненості культури соціуму, зокрема соціального виховання (мета, об’єкти, суб’єкти, методи, засоби, провідні осередки, система), на кожному етапі світової культури, отже, соціальна педагогіка потребує культурологічного підходу до виявлення суті цього явища культури людства. Соціокультурний контекст забезпечує з’ясування загального сенсу соціально-історичних та культурних умов, які дозволяють уточнити значення результатів розвитку соціальної педагогіки.

Соціальна педагогіка як науково-практична галузь є продуктом демократичної культури, оскільки виникає як відповідь на усвідомлену потребу непримусового регулювання соціальності суб’єктів, що звільняються від соціального тиску.

Перспективи реформування, тобто “майбутнє” соціальної педагогіки відповідно до потреб культури інформаційної доби можливо коректно визначити, ґрунтуючись на теоретичній систематизації об’єктивних знань про “минуле” соціальної галузі педагогіки за доіндустріальної пори, про її “сучасне” – за індустріальної епохи.

Джерельна база дослідження містить декілька груп. По-перше, це соціологічні та культурологічні праці західноєвропейських мислителів XX ст. (Д.Белл, П.Ебурдін, Ф.Майор, Д.Несбітт, А.Печчеї, П.Сорокін, П.Тейяр де Шарден, А.Тойнбі, О.Тоффлер, В.Франкл, Е.Фромм, А.Швейцер, О.Шпенглер), у яких досліджуються перспективи світового розвитку в постіндустріальну епоху, і проблема гуманізації культури людства пов’язується з необхідністю вдосконалення соціального виховання.

По-друге, найчисленнішу групу, природно, склали педагогічні джерела з історії педагогіки фахівців минулого й сучасності, зокрема І.Андрєєвої, П.Барта, Ф.Ге, В.Глебовського, О.Джуринського, С.Золотарьова, Г.Корнєтова, Ш.Лєтурно, Я.Мамонтова, А.Мєдвєдкова, М.Мід, Л.Модзолєвського, П.Монро, І.Свадковського, П.Соколова, М.Рубінштейна, О.Піскунова, К.Шмідта, та праці видатних педагогів і філософів, які стали основою розробки культурологічного підходу до соціального виховання та соціальної педагогіки (Аристотель, К.Гельвецій, Й.Гердер, С.Гессен, А.Дістервег, Д.Дьюї, І.Кант, Г.Кершенштайнер, Я.Коменський, Г.Лєссінг, Д.Локк, П.Наторп, Р.Оуен, Й.Песталоцці, Платон, Е.Роттердамський, Ж.-Ж.Руссо, Й.Фіхте, Ф.Фребель, С.Шацький та інші).

Заслуговує на увагу вітчизняна історико-педагогічна література, зокрема: “Антология педагогической мысли Украинской ССР”, “Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X – початок XX ст.)”, “Українська козацька педагогіка і духовність” В.Кузя, Ю.Руденка, О.Губка, “Історія освіти в Україні” Степана Сірополка, інші.

Джерельна база містить праці сучасних педагогів, культурологів, філософів, антропологів, психологів, які досліджують проблеми соціальної педагогіки, соціального виховання або частково розглядають їх.

У дослідженні використано документальні джерела: законодавчі акти, нормативні документи, концепції розвитку освіти і виховання в Україні, а також історична література (Д.Багалій, П.Єфименко, М.Косвен, Діоген Лаертський, М.Стасюлевич, О.Субтельний, Е.Тайлор, інші).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

обґрунтовано потребу та розроблено теоретико-методологічні основи розвитку соціальної педагогіки з позиції культурологічного підходу, що сприяло становленню її культурологічної парадигми;

розроблено модель культурологічного підходу для дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті;

досліджено розвиток соціального виховання у філогенезі, зокрема виявлені мета, об’єкти, суб’єкти, методи, засоби, провідні осередки, а також специфіка системи соціального виховання на кожному етапі світової культури;

обґрунтовано предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки на підставі культурологічної парадигми;

обґрунтовано провідний принцип культуровідповідної соціальної педагогіки – принцип гармонізації соціального розвитку людини, групи, соціуму;

визначено перспективи розвитку соціальної педагогіки в інформаційному суспільстві.

Подальшого розвитку набули: основні дефініції соціальної педагогіки (“соціальне виховання”, “соціальність”, “соціальна педагогіка”); структурування розвитку соціальної педагогіки у філогенезі; визначення сучасного стану розробленості теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки та перспектив її розвитку в соціокультурних умовах України, обґрунтування необхідності розбудови соціально-педагогічної системи України для відтворення та регулювання вітчизняної системи соціального виховання відповідно до потреб культурної динаміки країни; визначення моделі соціально-педагогічної діяльності в школі, напрямів дошкільної соціально-педагогічної діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні й подальшому розвитку наукових уявлень про сутність соціального виховання та соціальної педагогіки, у вивченні їх історії у філогенезі. Теоретичне значення мають: предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки, обґрунтовані на підставі культурологічної парадигми; визначене співвідношення соціальної педагогіки і соціальної роботи; схарактеризована специфіка соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей; виявлений принцип культуровідповідної соціальної педагогіки – принцип гармонізації соціального розвитку лю-ини, групи, соціуму; проаналізовані перспективи розвитку соціальної педагогіки в інформаційному суспільстві, напрями її вдосконалення в соціокультурних умовах України.

Практичне значення одержаних результатів полягає: 1) в удосконаленні концепції підготовки соціальних педагогів у Харківській державній академії культури, у використанні матеріалів дисертації у викладанні автором курсів “Соціальна педагогіка”, “Актуальні проблеми соціальної педагогіки”, “Порівняльна педагогіка”, “Основи соціальної роботи”, під час керівництва курсовими, дипломними роботами, кандидатськими дисертаційними дослідженнями; 2) у можливості використання результатів дослідження у: процесі визначення концепції та змісту підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації соціальних педагогів у педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, інститутах удосконалення вчителів, галузевих вищих навчальних закладах; розробці курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Історія та теорія соціальної педагогіки”, “Історія та теорія соціального виховання”, “Вступ до спеціальності”, спецкурсів та спецсемінарів, для написання навчальної та навчально-методичної літератури; розробці програм соціально-педагогічної діяльності загальноосвітніх шкіл, моделей соціального виховання певних категорій населення та мікросоціумів, у створенні національної та регіональних моделей соціального виховання.

Висновки і рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено в навчальний процес підготовки фахівців соціально-педагогічних спеціальностей Бердянського державного педагогічного університету (довідка №58/832-08 від 24.05.04 р.); Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка №1/934 від 01.06.04 р.); Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка (довідка №01-02/1696 від 24.04.04 р.); Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка (довідка №959 від 08.06.04 р.); Харківської державної академії культури (довідка № 724 від 10.09.04 р).

Особистий внесок автора в роботах, опублікованих у спів-авторстві з Б.Іщенком та С.Крамською полягає в розробці соціально-педагогічної концепції підготовки відповідних фахівців у ХДАК та виокремленні соціально-педагогічної специфіки проблеми; у співавторстві з П.Роговою – у науковому обґрунтуванні основних соціально-педагогічних ідей проблеми, що досліджується, та обробці отриманих результатів, з О.Василенко – у написанні розділів 1,2,3, присвячених соціальним функціям і проблемам сучасних закладів освіти, соціально-педагогічній діяльності у дошкільних закладах освіти та в загальноосвітніх навчальних закладах, а також у складанні додатків.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на науково-теоретичних, науково-практичних конференціях:

- Міжнародних: “Культура України: історія і сучасність” (Харків, 1996), “Дитина-інвалід в Україні: сучасна ситуація та проблеми” (Київ, 1997), ”Етнонаціональний розвиток в Україні” (Київ, 1997), “Інформаційна культура та культурологічна освіта на зламі тисячоліть” (Харків, 1999), “Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, 2002), “Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики” (Київ, 2002), “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, 2003), “Єдність особистісного і соціального факторів у виховному процесі навчального закладу” (Полтава, 2004), „Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи”(Харків, 2004), VIII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародний Конгрес “Етика і гуманізм” (Крим-Алушта, 2005);

- Всеукраїнських: “Соціальна робота у сфері освіти: проблеми професійної підготовки та діяльності” (Кам’янець-Подільський, 1997), “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ, 2000), “Гуманістично-спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), “Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції” (Київ, 2002), “Актуальні проблеми виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі ” (Київ, 2003);

- регіональній: “Система непрерывного воспитания и образования XXI века” (Харків, 1998);

- науково-практичних семінарах, семінарах-практикумах: “Підготовка соціальних працівників в сучасних умовах” (Харків, 1998), “Форми та методи роботи Мобільного консультативного пункту” (Харків, 2002), “Методологія дослідження проблем вихованців притулків” (Харків, 2003).

Головні результати та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися і дістали позитивну оцінку на засіданнях ученої ради, кафедр соціальної педагогіки та теорії і історії культури, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Харківської державної академії культури (1996-2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 43 наукових працях, у тому числі: 1 монографія (одноосібно); 20 статей у фахових виданнях ВАК (одноосібно); 4 статті в інших педагогічних виданнях (3 одноосібно); 8 науково-методичних праць (7 одноосібно), 10 тез та виступів на конференціях (8 одноосібно).

Кандидатська дисертація на тему “Концепція розбудови шкільної бібліотеки в контексті інформатизації суспільства” (спеціальність 05.25.03 – бібліотекознавство і бібліографознавство) була захищена у червні 1995 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (630 найменувань, з них 21 іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації становить 442 сторінки, з них основного тексту – 392 сторінки. Дисертація містить одну таблицю.

Актуально про педагогіку:

Освіта і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства
Необхідно зазначити, що освіта - це сукупність матеріальних, духовних та людських ресурсів і динамічна послідовність суспільних, приватних і групових заходів з використанням цих ресурсів для розвитку кожної окремої особистості й суспільства в цілому. Таке визначення передбачає, що до системи освіти ...

Визначення страху в психолого-педагогічній літературі
Поняття страху розроблялося багатьма вченими та має різні визначення. Артур Ребер в великому тлумачному психологічному словнику трактує страх як «эмоциональное состояние, возникающее в присутствии или предвосхищении опасного или вредного стимула. Страх обычно характеризуется внутренним, субъективны ...

Поняття автономії
Вимоги сьогодення та особливості сучасної системи освіти зумовлюють необхідність підготовки учнів до навчання протягом усього життя. Неабияку роль у цьому відіграє самостійна робота, яка покликана не тільки сприяти оволодінню учнями іншомовною компетенцією, а й формуванню навчальної компетенції. Як ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.startpedahohika.com